«Солодкі» подарунки від Лідії Зейкан

Ця красива, завжди елегантна і напрочуд привітна жінка, всіх, хто її знає, дивує творчим талантом та креативністю. А особливо пощастило її рідним та друзям, адже саме їх життя вона робить «солодким» у прямому сенсі цього слова. Лідія Зейкан закохана у тістечка, львівські пляцки та шоколад. Одразу по її стрункій талії і не скажеш, та вона любить пекти, балувати інших більше, аніж їсти… Про львівські пляцки згадала не просто так, бо народилася вона саме на Львівщині.
– Народилася я у селищі Стара Сіль Старосамбірського району Львівської області. Там у мене проживають батьки, брат і сестра. А от у Виноградові проживаю вже майже 10 років. Сюди мене привіз мій чоловік, з котрим разом навчалися у Львівській політехніці: він – на будівельному факультеті, я – менеджменту, логістики. Свою трудову діяльність розпочинала на підприємстві «Ортекс ЛТД», а от протягом останніх п’яти років працюю у ДП «Виноградівське лісове господарство», – розповідає Лідія Ярославівна. – Моя бабуся готувала на весіллях і основні страви, і тістечка випікала. Зараз її справу продовжили мої тітки і двоюрідні сестри. Завжди допомагають родичам та сусідам. Адже на Львівщини солодкого на весіллі має бути багато – печуть тісто з розрахунком одну форму на дві людини. За звичаєм, кожному гостю, що йде з весілля додому, тістечка пакують у коробочку з собою. На стіл подають до п’ятої години ранку 11 гарячих страв. Тож, при такому різноманітті їжі, тісто вже мало хто їсть. Тільки наступного дня вдома, зможуть з’їсти до кави чи чаю. А родина у нас, слава Богу, велика: у батька в родині семеро братів, а в мами – дві сестри і два брати. Тож є кому допомагати.
– Коли вийшла заміж і приїхала до Виноградова, спочатку жили з батьками чоловіка, його братом і сестричками. Пекла тістечка для всієї сім’ї на неділю, або ж свята чи день народження. А коли спекла торт на день народження чоловікового брата, він через кілька днів прийшов і каже, що хтось із його друзів просить і йому спекти такий смачний торт. «А чому б і ні», – відповіла я, тож відтоді печу тістечка і торти для всіх родичів, друзів та знайомих, хто замовляє. Навіть на весілля сестричкам чоловіка сама готувала кенді бар та козацький стіл. Під час замовлення головне, щоб не ставили мене в рамки, який саме торт маю зробити, бо тоді мені важко зосередитися. А от коли дають волю творчості – роблю із задоволення і виходить дуже гарно. Ще дуже не люблю мастику. Безперечно, що вона робить торт гарним, але, водночас, і важким та значно дорожчим, та й мало хто з гостей її потім їсть. А от коли торт натуральний, із вершками, то з’їдають все до крихти. Як справжня львів’янка, люблю торти з багатими начинками. У вас тут змастять кремом масляним чи сливками і все, а в нас у кремові мають бути і мак, горіхи, кокос, вишні та всяка-всячина. Все це люблю купувати у одній львівській крамничці, бо в нас напис на упаковці не відповідає дійсності. Я дуже дивувалася, що одне й те тісто пекла багато разів за одним рецептом, а тут щоразу виходить різний смак. Купила ваги і зважила мак: на упаковці пише 200 грам, а по факту з’ясувалося, що тільки 150 (!) от і різниця в смакові. А от вершки беру із запасом по кілька упаковок. Бо мала випадок, що ввечері десь о сьомій годині вже після роботи почала пекти торт на замовлення. Коли дійшла черга до крему, почала збивати вершки, а вони взагалі не збиваються. А іншого разу вершки натуральні два рази крутнула міксером і вони стали маслом. Його ми з’їли самі, а для торта збивала інші. Загалом віддаю перевагу смачній та калорійній їжі і без хімії, трансжирів…Особливо після того, як моя донечка мала проблеми зі здоров’ям. Тоді і навчилася робити тістечка без цукру, масла та молока. Хоча, насправді, дієтичний торт чи десерт – задоволення не із дешевих. Безлактозні масло та йогурт, борошно без глютену від звичайних коштують вдвічі дорожче. Проте, саме завдяки цим продуктам дітки з вадами здоров’я можуть ласувати смаколиками. Така дієта – це не ще не проблема, а лише спосіб життя для хворої людини. Я щиро співчуваю батькам, у чиїх діток проблеми зі здоров’ям. Ми, слава Богу, це переросли.
Коли мама пече тісто, долучаються до цієї справи і тато, і 12-річна Софійка, і 8-річний Сашко. Улюблене заняття діток – збивати міксером вершки. Задіяна вся родина і під час приготування основних страв. Лідія Ярославівна розповідає, що коли вдома чекають на виноградівських гостей – готують львівські страви, а коли львів’ян – навпаки. Саме тоді на кухні головний чоловік, котрий варить смачний бограч, боб-гуляш, плов, фаршировані овочі…
Найбільше Лідія Зейкан любить дарувати подарунки, які обов’язково мають бути зі змістом, з філософією. Та, безперечно, найкращими для її друзів та знайомих є солодкі подарунки, у котрі Лідія Ярославівна вкладає частинку тепла свого серця, а, отже, частинку любові до них…
Наталія Кобаль