Війна не вічна. У душі знайдеться місце і для скрипки

У міському будинку культури пройшов концерт-реквієм «Ми – пам’ятаємо». Зініціювали його ініціативна група громадських організацій міста Виноградів: студії «Panda» та «New Art», громадські організації «Vinohradіv», «Я чую з кохлеар», «Рух підтримки Закарпатських військових – Виноградів» та міський будинок культури. Захід був приурочений світлій пам’яті Небесної сотні та загиблим воїнам АТО. Він зачепив нашу свідомість, сколихнув і воскресив пам’ять про незабутні криваві події, які 6 років тому відбулися на Майдані Незалежності у нашій столиці. Усім нагадав, якою дорогою стала ціна та всенародна плата за свій європейський вибір. Люди звелися стіною, щоб відвоювати дану нам Богом розтоптану гідність і показати світові несхитність козацького духу, жагу до свободи і вільного вибору. Далі потяглися події на далекому Сході України, насильно нав’язана нам гібридна війна. Шостий рік триває вона. Ночами тут буває дуже гаряче. По ЗМІ чуємо про щоденні обстріли на передовій. Снайпери провокують, аби точно визначити місця бійниць. Наша протидія – бути готовими до всього і не забувати, що воюємо не з випадковими людьми, а людьми, які є професіоналами і добре знають свою справу. З обох сторін завжди є убиті та поранені.
Звучить метроном. На екрані – знайомі до болю обличчя убитих на Сході витязів-захисників: Віктора Афанасьєва, Золтана Балажа, Олександра Безеги, Василя Білака, Миколи Будзя, Станіслава Кіша, Адальберта Ковача, Олександра Леврінца, Віктора Маркуся, Сергія Мелимука, Миколи Михайлишина, Бориса Середи, Романа Совлича та Вадима Турченка Олександра Шіпоша. Оголошується хвилина мовчання. Звучить Гімн гідності «Пливе кача…», яким вшановується відвага, стійкість і мужність, сила духу людей, які загинули у мирній країні, відстоюючи свої безсумнівні бажання бути вільними і жити у вільній державі, за право бути народом, за Україну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. Вони співали «Ще не вмерла Україна…» і вмирали. Землю вкривали власними тілами. Державими прапорами їхні обличчя прикривали Янголи. Душі їхні вирушали в далеку дорогу, щоб постати перед Богом, формуючись у небесну сотню.

Глядачів дивує вихованка студії «New Art» Евеліна Міца, яка виконує «Танець янгола». На сцені – хореографічна постановка «Те, що не сказано словами». Звучить пісня «Мамо, не плач», нагадуючи присутнім, що у безсмертя першими йшли герої, залишаючи сивіти своїх батьків і коханих, які у незмірному горі заламували руки і прохали Бога залишити живими тих, хто в окопах зайняв місця убитих їхніх рідних. На сцені – композиція «Діти війни» (виконавиці Марія Вашкеба та Олена Повх). Дівчинка у білому промовляє: «Не звикай до мене, я твоя лиш мрія», далі виходить дівчина у чорному, у футлярі якої лежить скрипка Надії. Цікавий пластичний етюд знову виконує Олена Повх.
Поки що війна збирає свій кривавий урожай. Зруйновані Слав’янськ, Іловайськ, Волноваха, Дебальцеве, Донецьк…. У наш мовний лексикон входять нові поняття: біженці, переселенці, вдови, сироти, поранені і вбиті мирні жителі…Вже не одна небесна сотня, а цілий небесний легіон постає на суд перед Всевишнім. Як хвилююче звучать рядки поезії «Я вже ніколи не піду до школи», яку читає Крістіна Палько. Генріх Севке адресує своєму підростаючому поколінню пісню «Не твоя війна». Хореографічною композицією «Незламні», 50 вихованок студії «New Art» завершують концертну програму, яка підняла весь зал.
На сцену виходить військовий капелан – уродженець села Мала Копаня о. Іван Ісайович. З перших днів на війні. Служить, щоб підбадьорювати тих, хто прибув на фронт і вперше побачив лице і жахи війни. Служить тим, з ким іде в єдиному строю, щоб підняти бойовий дух і підсилити поняття «Україні і Бог – єдині».

З рук в руки рядами передається запалена свіча Пам’яті. Капелан нагадує далекі події 1938-39 рр. проголошення Карпатської України, часи розкуркулення і колективізації 1946-47 рр., голодомор 1950-их років, коли до Сибіру та далекого Сходу етапом відправляли сотні політв’язнів – земляків, які відстоювали свою гідність. Різну оцінку дають пережитим подіям на Майдані і на війні, яка шостий рік триває на Україні. Але ми – вибраний Богом народ. Як казав Тарас Шевченко: «Борітеся, й поборете». Головна влада – це народ. Ті, що зараз в кріслах – лише його обранці. Полеглі на війні теж хотіли в мирі жити і щастя та добро у світ нести. Нам треба жити, боротись і працювати за них, а тому о. Іван всім бажає тверезого розуму, добра і терпіння. Перемога буде за нами.
На площі Миру духівники різних конфесій відслужили заупокійну панахиду за героями Небесної сотні та всіма загиблими воїнами АТО ООС.
Марія Конкіна.