Йосип РОМАН: «НАШІЙ ШКОЛІ НЕМАЄ РІВНИХ У ЗАКАРПАТТІ»

Більше чверті століття очолював він цей заклад, разом із педколективом наполегливо і цілеспрямовано працював над організацією роботи з обдарованими учнями, формуючи імідж школи. Торік його, відмінника освіти України, було нагороджено відзнакою обласної ради та облдержадміністрації «За розвиток регіону». А віднедавна стало відомо, що він звільнився з посади і пішов на заслужений відпочинок. Отож, причини прийняття такого непростого для нього рішення, штрихи до депутатської діяльності та роздуми про сьогодення та перспективи освіти – в основі нижчеподаного інтерв’ю.

– Йосипе Івановичу, чому Ви вирішили піти з посади, коли до фінішу навчального року рукою подати?

– В зв’язку зі станом здоров’я. Так порадили лікарі. Я хотів звільнитися ще в січні, коли виписався з лікарні. Але мені сказали, щоб зачекав трохи, мовляв, невдовзі, можливо, почуватимусь краще. Покращення, як виявилося, немає. А кінець навчального року – напружена пора. Це період тестування, екзаменів. У такий час у школі треба працювати по 10-14 годин на день. До того ж із року в рік збільшується накладка.

У мене складається враження, що ті люди, які планують цей процес, до школи дуже далекі. Що я маю на увазі? От раніше тривав навчальний процес, потім наставала пора екзаменів. А, отже, в школі перебували тільки ті діти, які готувалися до іспитів. Атмосфера була відповідною. Що маємо тепер? Йде навчальний процес, екзамени в той же час, літній табір також. Словом, повний хаос. Треба мати добре здоров’я, щоб витримати всі ці навантаження. Я ж маю проблеми зі здоров’ям, у тому числі з тиском, а тому лікарі рекомендували поміняти стиль життя.

– Триває Ваша четверта каденція, дві з них Ви були в іпостасі депутата районної ради, наразі вдруге в складі депутатського корпусу обласної.

– Так, хотілося, аби й там були представники від освіти. Є, щоправда, кілька чиновників з нашої галузі, але з освітян я один. Якщо ж порівняти нашу комісію по освіті першого скликання, то тоді нас було восьмеро. І хоч важелі впливу можна задіяти, але питання фінансування зводить нанівець усі намагання.

– Які з проблемних питань освіти Вам вдалося пролобіювати в статусі депутата? Програма, що стосується підтримки обдарованої молоді, здається, Ваше дітище? Як справи з її виконанням?

– Так, цю програму ініціював я. У нашому районі вона діє дев’ятий рік. Поки очолював депутатську комісію по освіті в районній раді, все було нормально. А от минулий рік виявився найслабшим у фінансуванні цієї програми. Нею передбачено стипендію для дітей-призерів предметних олімпіад, грошову винагороду вчителям, які підготували їх, а також літнє оздоровлення обдарованих дітей. У 2009-2010 навчальному році програму було виконано. А ось у минулому – ні. Тільки діти-олімпійці отримували стипендії.

А ось переможці обласних олімпіад (їх було п’ятеро) та призери всеукраїнських не поїхали на море на літній відпочинок, як планувалося. Не отримали у повній мірі грошових винагород і вчителі обдарованих школярів. Мені соромно і незручно перед ними. Як виявилося, не було коштів. А щодо обдарованих дітей… Я дуже люблю давати їм їхні зароблені успішним навчанням стипендії. Це справді приємно. Є такі учні, які отримують по 400-500 гривень упродовж восьми місяців навчального року. Хіба це не хороший стимул?

– Які ще з важливих освітянських питань Ви намагалися відстояти?

– Хотілося б, аби школи мали гарантію фінансування, бодай на певну суму. Через комісію ми порушували й це питання. Адже і в області, і в Україні немає чітких правил і стратегії розвитку шкіл. На мою думку, повинен би бути якийсь орган чи комісія, які б вивчали їх стан і вирішували питання стосовно критеріїв фінансування.  Приміром, ще торік на комісії в облраді я звернув увагу на величезну різницю в фінансуванні харчування дітей у шкільних їдальнях області. Мінімальна сума вартості була 1,50 грн., максимальна – 8,20 грн.

Тоді на засіданні ми сперечалися. Відтак заступник голови ОДА, який відповідає за сферу освіти в області, пояснював, що в нас багато малокомплектних шкіл, на які йдуть величезні витрати. Для прикладу було наведено Свалявський район, де галузь освіти вже оптимізовано (названо нібито гарним словом). Там харчування дитини обходиться в 8,20 грн. Якщо поглянути на це з математичної точки зору, то в цьому, начебто, є сенс (у результаті оптимізації зменшуються витрати на різні видатки). З іншої точки зору, кожне село хоче мати свою школу, свій культурний заклад.

– ДЮСШ не має своєї бази. Тим часом, стадіон «Пластмасовик», де колись планувався спорткомплекс, руйнується. Яким є Ваше бачення розвитку дитячого спорту в районі? І чи хвилює це питання депутатський корпус районної та обласної рад?

– На цю проблему я маю свою точку зору. До слова, я колишній спортсмен, у минулому – неодноразовий чемпіон області з легкої атлетики. На мою думку, стосовно спортивної бази наш район наче повернувся на 100 років назад. Кращі часи зі своїх шкільних років пам’ятаю і я. Пригадую, якою була спортивна база і як виглядав стадіон тоді. Втім, не можна сказати, що це питання нікого не хвилює. Переймається цією проблемою й керівництво районної влади. Клопотав і я перед обласною радою. Вже декілька разів звертався з цього приводу до її очільника Івана Балоги. Він попросив проектно-кошторисну документацію. Але ж і з цим у нас проблема.

Ще в 2010 році проект (вартістю 10 мільйонів) мав бути на виході. Звісно ж, сума значно зросте. Впродовж останніх двох місяців 4 рази в кабінеті голови райради Олега Любімова збиралися всі зацікавлені особи. Ми вже були і в проектантів у Мукачеві. І хоч проект готовий, але його ще потрібно дати на експертизу. Проте справа просувається так повільно… Я гадаю, що для того, щоб швидше довести справу до завершення, потрібно настійливо клопотати перед службами і фахівцями, які гальмують процес. Образно кажучи, виженуть тебе через двері, а ти знову ж таки зайди бодай крізь вікно, але вимагай виконання необхідних процедур.

– Йосипе Івановичу, за Вашими плечима 40 років педагогічного стажу, 36 – керівного. В чому за цей солідний відтинок часу Ви розчарувалися і що Вас наразі непокоїть в системі освіти?

– Найперше – фінансування галузі. А ще відсутність стимулу для дітей. Поясню чому. Старшокласники, буває, радяться зі мною, мовляв, куди краще піти вчитися, щоб у майбутньому мати хорошу заробітну плату? Важко сказати – у всіх сферах перспективи не райдужні. Що їм порадити? Перспективною, судячи з розмов із нашими колишніми випускниками, є одна спеціальність – інформаційні технології. Тобто, задоволені своєю зарплатою лише ті, які обрали сферою діяльності інформатику, здобули вищу освіту і працюють у недержавних установах (як правило, в іноземних фірмах), причому не в Закарпатті, а у великих містах України.

До речі, наші колишні вчителі працюють в Америці, в Канаді і коли приїжджають до нас, то розповідають, що в країнах, де вони нині живуть, не треба пропагувати дітям важливість успішності і здобуття освіти. Там ці речі цінуються і діти усвідомлюють те змалку. А в нас різниця в зарплаті спеціаліста з освітою (приміром, вихователя групи продовженого дня) і техпрацівника ледь відчутна – у межах 100 гривень. Ну, і який стимул, яка зацікавленість? Риторичне питання…

– І насамкінець, Йосипе Івановичу, чи можете уявити собі життя без шкільного дзвоника і галасливих учнів?

– Важко… Навіть і сам не знаю, як далі житиму без цього… Але школа близько від мого будинку. І за неї, педагогічний колектив та учнівську родину я спокійний. Адже в Закарпатті нашій школі немає рівних за кількістю обдарованих учнів. Щороку вони поповнюють скарбницю закладу нагородами і відзнаками за свої досягнення. Впродовж останніх десяти років постійно посідають призові місця з усіх предметів на районних олімпіадах, активні учасники обласних і всеукраїнських предметних олімпіад, конкурсів і захистів робіт Малої академії наук України, де щороку від 14 до 30 учнів отримують дипломи переможців.

До прикладу, з 2007 по 2012 роки Виноградівська ЗОШ №8 мала 123 призерів предметних олімпіад – 59, 42 % від загальної кількості в розрізі шкіл району. Здобутки нашої школи належним чином оцінені навіть на рівні Міністерства освіти і науки, молоді та спорту – її нагороджено дипломом «За вагомий внесок у розвиток освіти і науки України», кришталевою совою «Флагман освіти і науки України» та окремою літописною сторінкою відзначено в однойменному виданні, в якому акумульована інформація про кращих освітян та науковців нашої країни. Недарма головною метою педколективу є пошук, виявлення і забезпечення підтримки здібностей і обдарувань дітей шляхом створення умов для їхнього творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку.

А щодо спортивних досягнень, то, завдячуючи нашій команді чемпіонів з баскетболу, школа цьогоріч матиме ще й баскетбольний майданчик зі штучним покриттям. І я впевнений: педагоги Виноградівської восьмої одинадцятирічки й надалі розвиватимуть і удосконалюватимуть дитячі обдарування, відшліфовуватимуть їх здібності та плекатимуть творчий потенціал. Бо вони – справжні флагмани освіти і науки України. Отож, нових вам злетів і звершень, шановні колеги та учні!

Інтерв’ю взяла  Ганна КОБАЛЬ