День рибалки цьогоріч припадає на 14 липня. Це свято вважають своїм не лише професіонали, а й тисячі аматорів, котрі люблять відпочинок з вудочкою. Як же приємно приїхати на річку чи ставок і спробувати самому впіймати рибку, щоб поласувати запашною юшкою, приготованою на природі. А ще просто отримати задоволення від риболовлі, адже вона заспокоює, дає можливість на деякий час забути про роботу, метушню міста.
Чимало любителів-рибалок є у Виноградові. Заядлі рибалки люблять хизуватись: «Ти ще під столом ходив, а я вже рибалив». Але городянин Василь Донов дійсно може похвалитися, що з самого дитинства захопився рибалкою. «Сусід любив цю справу, і з шостого класу став брати мене з собою, – каже Василь Арпадович. – З того часу я підсів на цю «заразу», яка називається рибалка і сьогодні без цього захоплення жити не можу». Але не тільки як любитель знає він про рибалку. Після служби в армії доля закинула його в Прибалтійське місто-порт Лієпаю, а звідти він подався на Далекий Схід у загранплавання і п’ять років ходив у море. Тут довелося ловити рибу тоннами і разом з товаришами пізнати всю складність цієї роботи, адже море часто мінливе і любить випробовувати тих, хто вторгається в його володіння. Нині ж у пам’яті залишилися тільки приємні спогади, враження і захоплюючі моменти, які ностальгічними нотками відлунюють в душі.
Після повернення додому Василь Донов став ловити рибу на Тисі, Боржаві і озері товариства мисливців та рибалок, членом якого є з 1979 року, а наразі входить до складу президії. Любить ловити практично всю рибу відповідно до сезону, але влітку найбільше віддає перевагу ловлі сомів. Риболовля вимагає серйозного підходу, адже треба оглянути і підготувати снасті, придбати все необхідне. Збираються рибалки групою по кілька чоловік, буває, що кілька груп, які виїжджають у різні місця. За стільки років вони вже добре вивчили і знають, де глибокі ями і вода, в якій любить бути ця риба. Перевагу віддає спінінгу. Цей вид риболовлі досить складний, бо треба знати багато різних нюансів.
Адже нині є величезна кількість різноманітних блешень, воблерів, силіконових приманок, які треба знати, коли і в яких умовах використовувати. За весь час наловив багато риби, нині точну цифру й не пригадає. А от найбільшого сома вдалося впіймати вагою 45 кілограмів і завдовжки 2 метри 11 см. Звичайно, на Тисі траплялися соми й під 100 кілограмів, але, на жаль, добути їх не вдалося, бо зривалися з вудки. Хороші улови були на Боржаві, а також у Тисобикені ближче до Вилока багато риби тримається. «Для рибака найбільше задоволення – впіймана риба, – каже Василь Арпадович. – Цей процес дуже захоплює, виникає азарт, особливо, коли клює та ще й крупна. Неповторний момент і викид адреналіну, коли доводиться поборотися з рибою. Тоді забуваєш про все на світі і думаєш, як її не втратити».
Кажуть, що дружини не розділяють хобі чоловіків. Та Василю Арпадовичу пощастило, свою другу половинку він привіз із Сахаліну. Вона обожнює рибу, вміє готувати з неї чудові страви і сама полюбляє посидіти на березі з вудочкою, хоч не часто це вдається. Серед їхніх друзів-рибалок є пари не розлий вода – обоє на рибалці у вільний час, навіть, подружок своїх заохочують.
Яку тільки рибу він не пробував: і різноманітну червону, гребінці, їжачки, королівські та камчатські краби – все, що з дна моря потрапляло в сітку. А з річкових найбільше полюбляє сома. З його верхньої частини дуже смачні відбивні, а нижню, більш жирнішу, добре коптити і смак його стає схожим на палтус. Дуже добра і навариста юшка з сома, якщо додати судака чи головля. На жаль, за словами рибалки, з року в рік риби стає менше. Вона майже на грані знищення, бо деякі «рибалки» почали ловити на різні електровудиці, а ще з річок вивозять гравій, міняють русла, не задумуючись про наслідки.
Справжній рибалка той, хто знає, чого він хоче від природи. Він бережно ставиться до довкілля, живих організмів у воді та довкола неї. Дрібну рибу відпускає, щоб вона виросла, ловить лише дозволеними снастями, не залишає після себе сміття та іншим не дозволяє. «Я сам був свідком, коли наші мешканці викидають мішками непотріб у річку, – обурюється чоловік. – Та найгірше, що батьки і навіть дитину з собою привезли. Мені один мішок мало на голову не скинули. На жаль, було досить темно і я не встиг роздивитися номера автівки. Я не розумію, чому люди такі безвідповідальні та ще й своїх дітей до цього привчають. Раніше в школах нас до трудоучасті привчали, а тепер таке відчуття, що нікому немає діла. Я був у Боржавському, то там гребля плівкою засмічена, ми з товаришем хотіли йти до церкви, аби попа просити розказувати селянам, що це погано. Але з ким там говорити, якщо це бізнес, вільного місця немає, бо все в плівці, а запах хімії такий стоїть, що дихати важко, не те, що рибу ловити.
Завдяки активістам товариства маємо хороше озеро, яке охороняється і де розвелися судак, сом, щука, лящ тисовий по півтора-два кілограми. Тут є можливість і порибалити, і відпочити. Нещодавно в нас відбулися змагання по ловлі коропа. Ужгородські рибалки-спортсмени казали, що наша риба – найсмачніша в області».
Любов ТОКАЧ
