Лист з реанімації: НЕ БИЙТЕ ЛЕЖАЧОГО

Не беруся судити, хто в цій ситуації винуватий. За цілу ніч не вдалося поспілкуватися багато, але достатньо було, щоб зрозуміти, що йому жити не хочеться і не від скаженого болю, а від того, що сталося. І кому цікаво, в якому він стані, досить з вулиці постояти біля вікна цієї кімнати. Хоча він мені друг, та від його стогонів я витримав одну ніч. А зараз звертаюся до всіх, хто думає, що ніколи не може опинитися на місті Зузака не як прокурора, а як людини.

Чому всі почали висвітлювати тільки негатив? Чому, коли Зузак був на ногах, він був непоганим і багато з тих, хто обливає його багном, ще недавно зверталися по допомогу до нього або до його дружини? Як зграя гієн кусаєте з напівмертвої людини. Наберіться  терпіння, дочекайтеся його одужання і тоді, здоровому, не по Інтернету, а, дивлячись у вічі, скажіть все, що думаєте про нього.

І не розумію товаришів Едіка, які підтримують його, але світитися не бажають. Я вважаю, що осуджувати його мають право тільки родичі загиблих, які, до речі, нічого не коментують, і Бог, який його буде судити. Хотів би я бачити хоча б одну людину, яка б відмовилася від захисту і попросила максимальну міру покарання, а не шукала шляхи вирішення питання з родичами постраждалих. Якщо не можете вже нічим допомогти, ані родичам, ані Зузаку, то, повірте, Бог їх розсудить без нас. Не словом, а ділом.

З повагою Юрій ДОВБАК