Цей населений пункт Виноградівщини відомий своєю віддаленістю . Щоб до нього дістатися, з районного центру необхідно здолати тридцять з лишком кілометрів. Кажуть, це єдине село в регіоні, яке в минулому не входило до Угочі, а чомусь належало до Сатмарського комітату. Так було чи ні, видніше історикам, та незаперечним є факт, що Велика Паладь із підпорядкованим їй Фертешолмашем знаходяться на зламі трьох кордонів. Ферттешолмашівці та великопаладці ще й зараз мають родичів у румунському Чедреку , угорських Нодь Годоші та Кіш Поладі.
Старожили пригадають вам, як у юності ходили на танці в ці села, адже до них рукою подати – від шестисот метрів до кілометра. Та всередині минулого століття тут проліг кордон, розмежувавши не лише країни, але й родини. Ще за радянських часів були спроби пом»як шити ситуацію зі спілкуванням родичів із прикордоння. Сільський голова Венцем Біров каже, що в 70-і роки після повені у Велику Паладь уже звозили гравій для влаштування прикордонного переходу. А в 1995 році після міжурядових українсько-угорських домовленостей для цього навіть виготовили проектно-кошторисну документацію.
Та справа з якихось причин зачахла, загубилася десь у шухлядах чиновничих кабінетів , сьогодні про неї й не згадують. Та цур йому, тому переходу. Завдяки чи всупереч усім глобальним і внутрішнім проблемам, прикордонна глибинка й сьогодні розвивається, дбайливо зберігаючи усталені упродовж багатьох століть місцеві традиції й звичаї. У галасливому святковому натовпі на шкільному подвір»ї виловлюю одного з активних учасників і організаторів фесту, сільського депутата Амбруша Сабова.
- Переважно наші люди живуть із того, що зароблять на землі. Донедавна майже кожна сім»я тримала корів. Та відколи закрилися пункти з прийому молока, худобу змушені були продати, поголів»я зменшилося наполовину. Вирощувати свиней зараз також невигідно, бо цей ринок через диктат перекупників дуже нестабільний. У пошуках роботи сельчани виїжджають за кордон. Хтось уже одружився і проживає в іншій країні чи області. Тому ми влаштували це свято і запросили земляків з усіх усюд, щоб люди знали – їх завжди чекають друзі й родичі в рідному селі,- ламаною українською силується пояснити задум свята мій співбесідник. Він каже, що завдяки ініціативі й наполегливості теперішнього керівника села Венцела Бірова за короткий час удалося вирішити справи, які не вирішувалися продовж багатьох років, зокрема, освітлити й відремонтувати вулиці. Громадою подбали й про те, аби привести до пуття під»їзну дорогу до села з боку Пийтерволва. Зібрати необхідну суму коштів допомогли підприємці Чобо Морожі, Йосип Віраг, Елемир Кенийз, кервники фірм «Паладбуд» і «Закарпатпак». Зараз команда Бірова працює над тим, аби задіяти наявну тут термальну свердловину, збудувавши в селі санаторій чи інший курортно-лікувальний заклад. Це дозволить не лише суттєво поповнити місцевий бюджет, але й створити немало робочих місць.
Тим часом на облаштованій у шкільному дворику сцені сільський голова вручає грамоти найбільш активним своїм помічникам, трударям. З вітанням подарунок громаді від райдержадміністрації передає керівник апарату Єлизавета Райз. А її екс-керівник, депутат облради Карло Резеш приїхав на свято з двома величезними торбами іграшок для вихованців дитячого садка. Вдячні діти відповідають піснями й танцями, розпочавши святкову концертну програму. Поруч піняться келихи з пивом, смачний димок здіймається над киплячим у казані бограчем, на футбольному полі не вщухають пристрасні баталії між сільськими командами.
Гарний настрій на святі у директора словацько-українського підприємства «Паладбуд», сільського депутата Івана Борнемісо. Він щойно отримав грамоту від виконкому. Каже, нагороді радий, бо вона заслужена. У 2008 році його підприємство отримало ліцензію і вже практично розпочало випуск цегли. Трудяться на ньому 18 працівників. Виробництво високотехнологічне, з використанням сучасного обладнання, тому й якість продукції відповідна. А потужність складає понад 2 мільйони штук на рік. Власники фірми всерйоз працюють над тим, аби в майбутньому експортувати вироби за кордон. Приємно чути такі новини у сільській глибинці, слухати колоритні мелодії народного свята, що зібрало докупи чимало веселого люду.
PS:Та час повертатись назад – дорога неблизька. І неможливо обминути при цьому громіздку споруду місцевого будинку культури. Колишня гордість культури не тільки села, але й усього району нині зіяє пусткою, темрявою в порожній залі, розкритою могилою оркестрової ями перед площадкою сцени. А зовні на пустуючій будівлі зі стін обсипається не тільки штукатурка, але й цегла. На даху вже проростають дерева. Та тільки зелень їхня не радує.
Василь Кіш
