На 60-му році життя несподівано залишив цей світ. Ще звечора передзвонив своїм друзям. Далеко за північ вийшов з дому. На берег протоки Лонг - Айленду, неподалік власної оселі. Уявою перетинав Атлантичний океан і переносився до рідної землі. Там жила його рідня, друзі, теплилися спогади про далеку юність, перші захоплення, розчарування… А вранці, 15 червня, о 8-ій годині 30 хвилин у поліцію прохожі сповістили, що на березі річки знайшли труп місцевого художника. Після розтину його тіла медики сповістили рідних, що наш земляк на ногах переніс інфаркт серця, який і спричинив його передчасну смерть.
В одну мить обірвалося життя Миколи Паппа. Таке яскраве, пульсуюче світлом добра і захоплення світом. Невимовний біль та тугу принесло це непоправне горе його дружині Ірині, 16-ти річному синові Карлу - Олександру та 25-ти річній дочці Беллі, яка зараз мешкає в Ізраїлі.
Рано згасла його зоря. Не всі його заповітні мрії здійснилися. І людського щастя спізнав не сповна. Не всього досяг, до чого прагнув. І наша душа крається від болю втрати. Не вистачає його тону, голосу, бадьорості, сміху, філософських роздумів про місце людини у Всесвіті. Коли розпочинав так запально говорити про Вселену , її упорядкованість, ритми вібрацій і буття, пульсари на сонці, призначення чорних дир, його хотілося слухати годинами. Це Миколу заохочувало ще більше відкриватись співбесідникові. Він дивував слухачів своєю глибиною обізнаності, ерудицією, енциклопедичними знаннями. Пішки, з рюкзаком за плечима або на велосипеді любив бродити масивами Дубків, Теплиці, Винничок, гротами на Чорній горі, котрі вели його до Морського ока та русла швидкоплинної Тиси. Умів товаришувати. Своїх друзів Ніну Новикову, Василя Мушку, Катерину Лешко, Миколу Мадяра, Бориса Корнієнка, Ігоря Селіцького знав з порогу юності. І через усе своє життя проніс цю дружбу.
Народився 19 грудня 1953 року на Святого Миколая в селі Косино на Берегівщині. Мати Лідія Миколаївна Горшкова працювала в Севлюському винрадгоспі. Завідувала лабораторією. Його батько Карло Карлович Папп був угорцем. Бондарював. Виготовляв дерев’яні чани, діжки, бочки та іншу тару, необхідну для цього виробництва.
До 4-ої міської середньої школи Микола ходив охоче. Вчився завдяки добрій пам’яті. Був непосидою, лідером між ровесниками. Гарно грав на гітарі, наспівув мотиви пісень Володимира Висоцького, Булата Окуджави, Юрія Візбора... Азам живопису та новітнім стилям у малюванні його навчив Микола Ігнатик, знаний у місті художник. Потім була армія, де оформляв наглядність і грав у солдатському ансамблі. Робота в геологічній експедиції, будівництво астро - фізичної обсерваторії в Криму. Саме там вперше заглянув у об’єктив телескопу. Йому відкрилося незвідане загадкове небо, усіяне незліченною кількістю недосяжних людині Галактик. Відблиск того світла і відгомін космічної втаємниченої музики розбудили в нім поета, музиканта і художника. З тих пір загадковий Всесвіт став епіцентром його творчості і життя.
В роки перебудови став батьком. Та доля – розлучниця не дала насолодитися щастям. Його кохана вивезла донечку Беллу на землю обітовану. А через рік і він залишив Союз, виїхав до Сполучених Штатів Америки. На чужині наполегливо шукав себе, терпляче торував свою стезю у мистецтві. На одній корпоративній вечірці зустрів юну болгарку Ірину Семеонову. Вона розділила його погляди, підтримала творче горіння, стала дружиною і народила йому сина Карла – Олександра…
Після міленіуму почав навідуватись на батьківщину. В обласному центрі та рідному місті влаштував персональні художні виставки. Вони стали його успішним творчим звітом перед земляками. У січні цього року знову повернувся до Америки, аби в квітні приїхати хоронити брата Олександра. 40 днів пробув у Виноградові. Так жагуче і натхненно як тепер, йому не працювалося раніше. За цей час, наче осліплений красою рідного міста писав картину за картиною. Спішив закріпити на полотні найчарівніші куточки Севлюша, окреслюючи їх у різні пори дня і року.
15 травня він залишив Україну. І вже повернеться сюди лише його прах, який дружина Ірина мріє навіки передати рідній його землі, Тисі, на якій виріс, виловлюючи рибу, оброгам Чорної гори, які він так любив і постійно згадував у тривалій з батьківщиною розлуці. Хай згадка про Паппчика залишається світлою і незабутньою, а його віра і надія допомагає нам жити і творити, дивуватись кожному дню, яке життя дарує нам.
Марія Селехман
місто Виноградів
