Не казкові війни в окремо взятому районі

Представлення цього тижня нового голови Виноградівської райдержадміністрації Віталія Любки викликало двоякі почуття. З одного боку  це добре, що до керівництва  у владу  прийшов  молодий місцевий політик з репутацією порядної,  зваженої людини та ще й заряджений  на позитивні зміни, які багато років чекає  не дочекається наш багатостраждальний народ.

Те, що чиновницького досвіду не має – біда не велика. Як колишній учитель Віталія Володимировича, можу з упевненістю сказати, що він без проблем і швидко з цим справиться.  Занепокоєння викликає інше – чи вдасться новому голові райдержадміністрації насправді знайти спільну мову, читай, працювати в тісному тандемі з керівником районної ради Олегом Любімовим?  Вітальні реляції останнього з бажанням допомоги майданному однодумцю, виголошені на публіці, можуть  бути солодким блеянням, за яким криється хижий вовчий оскал . Як у казці про Червону Шапочку.

На жаль, не казка, а реальність  у районі така, що відколи у керівне владне крісло із прапором ще попереднього майдану тут всівся вічний революціонер Олег  Любімов,   Виноградівщина погрузла у перманентну війну. Дев’ять років поспіль  триває протиборство представницької  і виконавчої гілок влади. За таких умов  прийняття важливих соціально значимих рішень часто відходить на задній план і ставиться в залежність від політичних уподобань тих, хто ці рішення ініціює.

А ля Любімов на своїх (єдиноцентристів) та чужих ( усіляких там злочинних регіоналів) поділений  депутатський корпус. Більше того, за таким же принципом розколото сільські ради і в цілому громаду району.  Суцільна ворожнеча. А де здобутки соціально-економічного розвитку? Ви їх бачите? Я- ні. Місто, правда, хвалять – сквери там, фонтан, дитячі, спортивні майданчики… Так то все контрабандисти, регіонали прокляті – злющі вороги пана Любімова.  Хоча, правди ради, хіба не регіонали, Олеже Вікторовичу, допомогли обрати Вас головою ради? Скрипіли зубами, голови ховали за крісла, а руки «за» таки підняли – домовленість така була.

Пам’ятаємо й іншу домовленість, коли Ви з усією командою ЄЦ у краї дружньо перекинулися під час президентських виборів підтримувати Януковича і таки забезпечили йому потрібний результат на Закарпатті, а Віктору Балозі – посаду міністра з надзвичайних ситуацій. То, може, Ви, пане Любімов, насправді ніякий не ЄЦ, а регіонал ? Люструєте всіх  і вся, а про себе забули? Вигідно так сидіти у найвищому владному кріслі , видавати з себе опозиціонера, борця із злочинною владою і прибирати зі  шляху усіх неугодних. Чотири попередні керівники райдержадміністрації – ставленики злочинного президента- банду геть!  Усіх геть, хто не був на майдані, не ЄЦ, не галичанин, хто говорить на «свинячому закарпатському діалекті»…

Насправді давно вже геть для п. Любімова і редактор комунальної районної газети «Новини Виноградівщини». Ще з 2010 року, коли під час конфіденційної розмови в кабінеті голови райради я відмовився від багатообіцяючих пропозицій співпраці з Єдиним Центром. Саме з того часу  різко зменшується фінансування газети і фактично блокується виконання Програми підтримки районного редакційно-видавничого комплексу «Новини Виноградівщини», затвердженої районною радою.  А  під час щорічних звітів на сесіях підконтрольним депутатам Любімов  ставить конкретне завдання -«валити редактора». І нікого не цікавить, що підприємство працює стабільно, виконуються всі зобов’язання перед працівниками, сплачуються податки, немає жодних боргів. А газета користується попитом у читачів, про що свідчить її зрослий тираж…

Апогеєм  протистояння з  метою політичної розправи з неугодним опонентом  стало одноосібне розпорядження п. Любімова  у січні минулого року про моє звільнення, яке після більш як річної судової тяганини було скасоване в судовому порядку. Але на цьому справи не закінчилися. Несподівану зацікавленість до підприємства  стали настирливо проявляти різноманітні контролюючі органи : УБЕЗ, санстанція, фінансова інспекція, територіальна інспекція праці… Усі раптом взялися активно шукати протиправні, корупційні чи ще якісь там дії. Зрозуміло, що заручником такої ситуації стає не лише редактор, але й увесь трудовий колектив підприємства.  А тому настав час нарешті покласти край цьому викривленому протистоянню, аби зберегти спокій і лад в колективі та  дати можливість п. Любімову скерувати свою бурхливу енергію на більш корисні для громади району справи, ніж примітивно  «валити редактора».

Василь Кіш, редактор