«Так, зараз тут людно, зазвичай після новорічно-різдвяних свят завжди наплив – загострення хвороб приводить до нас наших пацієнтів» – пояснив районний нарколог Іван МИШАНИЧ, до якого ми звернулися з проханням прокоментувати ситуацію, яка наразі склалася на Виноградівщині в наркологічній площині.
– Хворі алкоголізмом – це наш основний контингент пацієнтів. Що стосується наркоманії, то з цим у нас, слава Богу, спокійніше. Адже в нашому районі виготовляється в домашніх умовах вино. Тож є вільний доступ до цього напою. Коли захотів – спустився в погріб, випив. Так, алкоголізм – це зло, але набагато менше за наркоманію.
Тішить те, що наркоманів у нас дійсно небагато. Якщо говорити мовою цифр, то на обліку в наркологічному кабінеті перебуває 1366 хворих з алкогольною залежністю і тільки троє наркозалежних. Є, звичайно, й такі, які поки що тільки пробують, як кажуть, бавляться. Вони вживають наркотичні речовини, але ще не дійшли до хворобливої стадії. Втім, рано чи пізно стануть залежними. Зазвичай усі починають із «легких» наркотиків – курять анашу, марихуану. Потім переходять на сильніші – опійні. Їх виготовляють навіть і самі, в домашніх умовах.
Пригадую й конкретний випадок. Кілька років тому для наркоманів був кризовий час – ніде не було наркотиків. Потрібно ж шукати вихід із ситуації. То опійні наркомани, виварюючи макову соломку, самотужки виготовляли собі зілля. В той час до виноградівських наркоманів саме приїхали гості з Хуста, в тому числі й одна пані. Вкололася дозою і вона. Та чомусь між наркоманами виникла бійка. Тоді викликали й мене, фактично опівночі.
Пані з Хуста треба було везти в травматологічне відділення райлікарні. Аби про всяк випадок убезпечити лікарів від біди (інфікування), я зателефонував хустському наркологу (ми підтримуємо зв’язки). Він одразу ж попередив, що ця дівчина, окрім того, що є наркоманкою, ще й хворіє СНІДом. Уявіть собі, якою була б ситуація, якби ми своєчасно не попередили медиків про небезпеку: «Будьте максимально обережні. Застосовуйте потрійний захист, обстежуючи і лікуючи її».
Міліціонери вели цю побиту пані, їй же потрібно було надати медичну допомогу. Кров з неї, хворої СНІДом, просто-таки дзюрчала! Це ж скільки людей, які були причетні до неї, наражалися на небезпеку! Мінімум 20-30 чоловік, у тому числі 5 міліціонерів та чимало медпрацівників. Усі могли стати ВІЛ-інфікованими, заразити свої сім’ї, навіть не підозрюючи про недугу, яка б поступово підточувала організм, а далі привела б до загибелі. Чому нормальна людина повинна страждати? Не розумію позицію держави стосовно конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. Якщо так робиться на Заході, то там, очевидно, вищим є рівень культури, самосвідомості і відповідальності тих же ВІЛ-інфікованих.
Наші ж ніде і ніщо не кажуть, мовляв, будьте обережніші, обстежуючи і лікуючи мене, бо ризикуєте заразитися. Медпрацівники ж, не підозрюючи нічого, ведуть себе з цими хворими, як із звичайними пацієнтами. А ризик, між іншим, величезний. Тому, я вважаю, що це суттєва прогалина в нашому законодавстві. Необхідно ж попередити бодай медиків, що на обліку є така ВІЛ-інфікована людина. Зрозуміло, що відповідальність за це повинен нести медпрацівник, аби, звісно ж, не розпатякав про це десь на вулиці чи комусь, кому це знати не потрібно.
Але убезпечити медиків, думаю, необхідно. Адже ВІЛ-інфікований йде до зубного лікаря, приходить на процедури в процедурний кабінет тощо. Аби заразитися, достатньо не краплини крові, а мікрочастинки з неї. До тих пір, поки це не буде враховано, гадаю, ростиме й рівень захворюваності. Чому веду мову про це? Бо ін’єкційне введення наркотиків – найкоротший шлях до зараження ВІЛ. Адже, буває, наркомани «пускають по колу» один-єдиний на всю компанію шприц.
А ось що стосується іншої площини нашої професійної діяльності, то зазначу, що наймолодшим пацієнтом на обліку зі стійкою алкогольною залежністю перебуває 17-річний юнак, причому вже 4 роки. Бо ж випивати він почав ще підлітком. Сім’я, в якій зростав, неблагополучна. Запивав і батько, випивала й мати. Хлопець утікав зі школи. Зрештою, його доля склалася так, що і він став залежним від алкоголю. До речі, алкоголізм дуже помолодшав.
Тенденція така: за останні три роки нібито відчувається затишшя. Воно спричинене тим, що старі алкоголіки вимерли, а молодь (з 1980-1988 р. н.) «дозріває» в своїй залежності. Ось це вже наш контингент. Алкогольна залежність у них саме формується. І орієнтовно років через 7 матимемо тотальний сплеск алкоголізму. До слова, чим швидше підліток почне вживати спиртне, тим швидше формується залежність. І, що суттєво, паралельно з наданням наркологічної допомоги ведеться також пропагування здорового способу життя та профілактика наркоманії серед населення і, в першу чергу, серед учнівської молоді. В рамках санітарно-освітньої роботи проводяться бесіди та лекції в школах, у навчальних закладах, зустрічі зі студентами та старшокласниками.
До слова, молодь нині дуже обізнана, навіть у цих питаннях. Іноді юнаки та дівчата задають такі питання, що часом диву даєшся – звідки вони це знають? Вочевидь, інформацію черпають з Інтернету, а також спілкуючись зі старшими товаришами. Втім, буває і гірше – коли поза територією школи діти потрапляють у небезпечні ситуації. Проілюструю на прикладі: учень 8-го класу потихеньку вживав наркотики. Як це сталося? Незнайомці пригостили його в барі цигаркою з наркотичною дією. Він почав частіше приходити туди, де зустрів їх, – йому сподобалося бути «під кайфом». Дорослі незнайомці пригощали цю дитину, допоки вона не стала наркозалежною – це стиль роботи наркоділків. А тоді вже, аби придбати собі чергову дозу, хлопець почав красти гроші в батьків, у бабусі, в родичів, причому зростав у благополучній, інтелігентній сім’ї.
Проблема наркозалежності затягла його у свій вир. Вранці він йшов з дому, начебто, в школу. Насправді прямував у бар, там у нього були свої інтереси. Так-от, коли вже прийшла відчутна біда (з хати хлопець почав тягнути будь-що, аби продати), до нас звернулася його мати, розповіла про проблему. Дитину ми направили на лікування. Слава Богу, згодом юнак здобув освіту, відслужив у армії, словом, завдячуючи зусиллям батьків та родичів, вчасно зупинився.
А ось токсикомани нині перевелися – переключилися на пиво. Років 7-8 тому в районі малого ринку діти, бувало, нюхали клей. Наразі це не є актуальною проблемою. А ось остерігатися наркозалежності молоді дійсно потрібно. Аби переконати в цьому юних читачів газети та їх батьків, розповім ще один повчальний приклад. Свого часу до Виноградова з однієї з областей України приблудив ін’єкційний наркоман.
Так, молодий чоловік уже коловся. Нам, медикам, він завдав чимало клопоту – одного разу він ввів собі наркотик нестерильним шприцом і сильно поколов вени. У нього почалося загноєння усієї передньої частини грудної клітки і плеча. Ми вже думали, що він не виживе. На його порятунок пішло дуже багато ліків. Лікувався, звісно ж, за державні кошти. Молодий чоловік, дякувати Богу, вижив. Наразі працює у Виноградові. А загалом його історія цікава тим, що зазвичай він мігрує країною. Сім’ї не має, живе випадковими підзаробітками. На одному місці довго не затримується. Влітку їздить на Південь України. Очевидно, там доступніші наркотики. В нас на обліку він з 2001 року. Це вже наркоман бувалий.
Вперше звернутися до нас його примусила біда, просто «припекло» – страшна ломота скувала все тіло. Потім він виїхав кудись, два роки не був у Виноградові, згодом з’явився знову. Поки що веде себе мирно, спокійно, біди нікому не робить. Як буде далі – покаже час. Але ж він ще й ВІЛ-інфікований. Живе, поки не проявиться інфекція. Тоді, як правило, такі люди помирають (зазвичай від передозування наркотиків). Отож, молоді слід замислитись – чи варто обирати такий життєвий шлях?
Підготувала Ганна КОБАЛЬ
