Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте.
В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть.
Тарас Шевченко
24 серпня наша молода держава святкує 23 річницю Незалежності, але у кожного українця у серці сум і сльози на очах, бо ми всі переживаємо важкі часи в історії нашої держави. Сьогодні часто можна почути, що наша країна ще дуже молода. Дещо дивно звучать такі слова, адже Україна має тисячолітню державну історію, яка сягає ще часів Київської Русі. Однак таке твердження все ж таки слушне, бо можливість по-справжньому творити власну державу українці вибороли лише тоді, коли Україна відділилася від Радянського Союзу та було проголошено її незалежність.
Куди ж сягає, історія про найдавніші часи нашого народу. Патріарх української історії, видатний учений і політичний діяч Михайло Грушевський писав:«Народ наш живе на Україні вже дуже давно. Тисячу двісті або триста літ (600 або 700 літ по Різдві Христовім) жили вже наші люди мало не по цілій Україні, як і тепер».
Тяжкий і тернистий випав шлях на долю нашої Батьківщини. Якщо пригадати хоч би пригнічення української мови, циркуляри, які забороняли українську мову, то стане зрозумілим і ставлення до українського народу: 1720 рік – Петро І видав указ про заборону книгодрукування українською мовою… 1863 рік – міністр внутрішніх справ Росії Валуєв видає циркуляр, яким забороняється видання українською мовою будь-якої літератури… 1876 рік – видано Емський указ про заборону ввезення українських книг із-за кордону…
Якщо торкнутися історії, то скільки їх було указів, постанов… XX ст. принесло нашій мові й культурі високі злети і випробування. Нарешті українська мова стала господинею у своєму домі! «Як довго ждали ми своєї волі слова, і ось воно співа, бринить, бринить, співає наша мова, чарує, тішить і п’янить, в якому думка прагне слова, хто в майбутнім хоче жить, той всім серцем закричить:«В рідній школі рідна мова».
Сьогоднішній день Незалежності України прийшов як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства. Процес зародження й розвитку цієї ідеї виявився довготривалим, складним, а на деяких етапах й вельми суперечливим. Це великою мірою зумовлено надзвичайно непростою історичною долею українського народу, численними перешкодами на шляху становлення його етичної самосвідомості, жорстокими переслідуваннями тих, хто намагався підняти національне питання в умовах чужоземного поневолення.
Так склалося, що ми, звертаючи погляд на свою історію, знаходили переважно події сумні. Пам’ять наша міцно зафіксувала такі сторінки, як зруйнування золотоглавого Києва, битву під Берестечком, драматизм Полтавського бою, підступне нищення Січової Запорізької республіки, заборону української мови. А з недавніх історичних подій – муравйовські погроми, розстріляне Відродження 20-х, голодомор тридцять третього, чорна наруга тридцять сьомого, операція «Вісла», чорнобильська трагедія.
1991 рік… Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України, де відзначено, що Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій. Разом з тим право національно-культурного розвитку гарантується людям усіх національностей, які проживають на території України.
Незалежність нашої держави стала реальністю. Україна має свій герб, прапор, гімн і державну мову. Проте боротьба за національну культуру, за українську мову, а відтак і за державу – ще попереду. Не так давно замайоріли в Україні синьо-жовті прапори. Поява їх викликала далеко неоднозначну реакцію населення. Синьо-жовте сполучення на українському прапорі – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Наш стяг – пшениця у степу. Під голубим сплетінням неба, втілення віковічного прагнення українського народу до миру, праці, краси та багатства рідної землі, прагнення до свободи і незалежності. Звичайно, багато чим у боротьбі за незалежність України ми зобов’язані українському козацтву. Думається, що відродиться козацька слава, дух лицарства у генах нових поколінь. Будьмо гордими, що живемо на такій землі! Будьмо й гідними незалежності, за яку боролися наші предки.
Ми віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Війна, яка сьогодні триває на території нашої держави є жахіттям та великою трагедією для всього українського народу, але ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – миру, розбудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, щоб показати нашим пращурам, що ми – гідні нащадки.
