– В останній час Ви доволі часто навідуєтесь до Виноградова. Що вабить Вас у цьому містечку і якої Ви думки про його історичний центр?
– Справді, Виноградів не байдужий моєму серцю, своєю особливою аурою він притягує не тільки мене, але й інших творчих людей. Щодо забудови, то в містах часто буває так, що все від центру відходить, а буває так як проспект у Виноградові. Мені здається, що ця форма була закладена людьми, які любили своє місто хотіли зробити його зручним. Коли ми заїжджаємо у Виноградів, то можемо по колу проїхати і фактично всі об’єкти, які є цікавими, стратегічними, потужними, можемо побачити з автомобіля. І, відповідно, якщо вийти з авто, то вуличками вправо або вліво, перпендикулярними і паралельними цьому проспекту можна дістатися дуже легко до всіх інших зон.
Думаю, що саме в цьому давньому правильному закладенні Виноградова і криється його таємнича сила, яка надихає робити якісь речі. Якщо сказати якісь зауваження, то, безперечно, є такі об’єкти, котрі я помітив, що повністю не вписуються у цей ансамбль європейського містечка.
– Конкретніше, які це об’єкти?
– До прикладу, коли ми заїжджаємо по правій стороні – це оті «стєкляшки». Перший- ЦУМ, який ще радянським часом був покинутий, а зараз його намагаються якимсь чином відремонтувати. Реально, якщо дивитися, без критики неможливо. Але якщо є в Ужгороді на старовинній вулиці Волошина один із об’єктів, який виривається повністю з контексту, де вживається і архітектура австро-угорська і чеської доби, а на цій вулиці звели «Едельвейс», який своїми жахливими кольорами зовсім не вписується ніяк в той ансамбль.
Видно, що це має таке вже дурне продовження. Люди бачать, що раз в обласному центрі таке є, то, значить, його можна також використати у нас. Явно видно, що це просто звідти взято і шаблонно так здерто.
– Ви вже прописалися своїми роботами можна сказати у Виноградові – це винороб Мішко-бачі і Сільвіка на фонтанній площі. А що далі?
– Ну, по-перше, і Мішко-бачі, і Сільвіка – це лише початок. Тільки цього року ми змогли винороба підняти на достойний рівень. Тобто, цілий рік він простояв знизу - і візуально, і реально йому було незручно стояти в снігу по коліна чи в листі осінню. З Мішко-бачієм не вийшло, як було задумано з самого початку. Тому що на відкритті пам’ятника були гості з Егера, яким він дуже сподобався. Його копію хотіли подарувати цьому місту як відомій винній столиці червоного вина «Бича кров» в Угорщині.
Представники Егера приїжджають часто до Виноградова, дружать з містом. Ми думали, що це був би цінний подарунок, який би зв’язав не лише дружбою наші міста, а чимось матеріальним, що цю дружбу підкреслювало б. На жаль, з Міншко-бачієм не вийшло. Все до цього йшло, але через певні технічні обставини не вдалося втілити задум. А зараз пробуємо дубль два з фонтаном. Успішно проходять переговори, щоби такий самий фонтан встановити в Егері.
– Стосовно фонтану дуже багато хороших відгуків, безперечно, це прикраса міста. Але одночасно зустрічаються деякі критичні зауваження: чому в угорському вбранні, чому нема місцевих, національних українських особливостей? Як Ви до цього ставитеся?
– Найперше, ми вкопувалися глибоко в історію, не робили щось поверхневе. Аби передати давню традицію тих часів, то ми подивилися як це робилося, і той одяг, який можливо зараз і асоціюється з угорським національним, він має набагато древніше коріння. Зокрема, оці перемички, завитки - вони ще з австрійських часів, з австрійських вояків. Воно не настільки є угорським і не настільки неукраїнським. Стояло завдання показати місцевий або навіть древній колорит, тобто, це та традиція, якою ніхто не користується і тільки зараз її пробують відродити для туристичної атракції. І вона не була українською. Тут іде відображення правди.
– Є фонтан, є Мішко-бачі. Яким буде продовження?
– Все йде поступово. Назва міста пов’язана з плодом винограду і виноградарством, але в туристичному шляху «Винне Закарпаття» об’єктом Виноградово не слугувало, хоча є тут і музей вина, і таке інше. Тому спочатку почали цю назву вкоріняти, щоб винний шлях асоціювався з містом. Наразі маємо два об’єкти, які повністю підтримують цей статус Виноградова як виноградного центру - навіть не в сезон можна прийти і подивитися ці пам’ятники.
Якщо копнути ще трохи глибше, яка духовна складова міста була, то найдревніший католицький орден, який тут був, і одна із версій, що саме його представники започаткували виноробну справу, - це орден францисканців. І Перені, який їм подарував замок. Тобто, є багато історичних подій, які прив’язують цей орден до Виноградова, і поруч є церква, яка є монастирем францисканців – дуже древня, оригінальна і потрібна для Закарпаття пам’ятка.
Ми живемо в такому чудовому місті з неповторною природою, а святий Франциск є покровитель природи. Для Закарпаття він би мав бути більш популярним, ніж є. А тут ще виявляється, що для Виноградова він є історично підтвердженим древнім мешканцем. Але цього не видно, немає навіть ніякої інформаційної таблички. Коли турист приїжджає, то лише по довідниках може про це дізнатися. Тому вирішили цю тему підняти, привернути увагу городян та гостей міста. Колись на замку була капличка, яку відновили, але до неї далеко йти. Ми з о. Йовнашем говорили про те, як би зробити краще, і він погодився з тим, що треба щось звести ближче до людей. Аби в буденному житті вони могли будь-коли звернутися до нього, побачити і згадати про своє давнє коріння.
– Яким чином це буде зроблено, можливо, у вигляді пам’ятника чи чогось іншого?
– Це буде свого роду капличка, але не така, в якій проводяться молебні. Головне завдання – показати в скульптурному зображенні самого Святого Франциска. Ми знайшли дві притчі, які прив’язують його матеріальними речами до Виноградова. Саме в них згадується про те, що він був з гроном винограду. Так плануємо його зобразити. Текст притчі, яка розповідає, чому в його руках гроно, буде написана двома мовами.
Його зображення не буде традиційним. Він не буде стояти в капличці, як Діва Марія чи інші святі, яких ми звикли бачити на Закарпатті. Це подвійна композиція, де будуть зображені два монахи-францисканці. Буде зроблена ніша в огорожі, яка врізатиметься в територію монастиря, де буде встановлено пам’ятник, але доступ до нього буде прямо з вулиці, щоб всі бажаючі, нпе заходячи на монастирський двір, могли підійти до Франциска, запалити перед ним свічку чи покласти квіти.
PS: Приємно відзначити, що практично одразу після приїзду скульптора Михайла Колодка до Виноградова розпочалися роботи з будівництва каплички Святого Франциска. Як повідомив заступник мера Василь Ціцей, цей проект здійснюється виключно за спонсорські кошти відомих міських благодійників. Паралельно , згідно затвердженого плану, міською радою проводиться вимощування тротуару бруківкою. Все це сприятиме створенню відповідної атмосфери не лише для нового пам’ятника, але й у цілому монастиря францисканців – важливої історичної й архітектурної пам’ятки краю.
Любов Токач, Василь Кіш
