Суд, правосуддя – ці слова хоч і мають конкретне значення, та в пересічних громадян вони викликають неоднозначні, а часом і суперечливі асоціації. Та мало хто хоче опинитися в судовій залі у ролі потерпілого, свідка, а тим паче – обвинувачуваного. Що саме представляє собою судова система і з якими проблемами сюди найчастіше звертаються люди, ми запитали у голови Виноградівського районного суду Ганни РІШКО
– Це мій свідомий вибір. Навчаючись у школі, я знала, що буду юристом, але не знала, ким саме. Коли дивилася фільми, думала – буду слідчим. А після закінчення вишу, вирішила, що буду адвокатом або суддею. Мої мрії збулися. Зараз я переконана, що це не просто робота, а моє покликання.
– Чи відповідало Ваше уявлення про судову систему до того, як Ви наділи мантію, реаліям, з якими зараз доводиться стикатися?
– Насправді те, що я читала, не відповідає реаліям життя. На жаль, реальність більш жорстока. Бути суддею – це важка, копітка робота. У нас добра не буває, адже в суд люди приходять із проблемами. Коли виходять із судової зали, одна сторона завжди не задоволена. Якщо для одних суд справедливий, то для інших – навпаки. Через це і маємо негатив від людей. Ми це розуміємо, та вимушені дотримуватися закону. Часом буває, що мораль та справедливість не завжди відповідає закону. Завдання судді – дотримуватися його і забезпечити рівність сторін у процесі, аби хтось із представників тієї чи іншої сторони не відчув себе приниженим.
– Присяга судді зобов’язує чесно й сумлінно виконувати свої обов’язки, здійснювати правосуддя, керуючись лише законом, бути об’єктивним і справедливим. Якими критеріями Ви керуєтеся у роботі?
– Я вважаю, що суддя певною мірою має бути як лікар: не нашкодити своїми діями людям, котрі звертаються за захистом своїх прав. У першу чергу ми маємо дотримуватися закону, конституції, але водночас кожен суддя має бути порядною людиною. Треба добре ставитися до оточуючих, аби через роки, йдучи вулицею, не боятися подивитися людям в очі і почути в слід, що цей суддя був «такий-сякий». Фаховість і порядність мають разом супроводжувати весь професійний шлях судді.
– Якими досягненнями за роки своєї судової практики особливо пишаєтесь?
– У нашій роботі досягнення – коли ми вчасно розглянули справи, винесли законні, обґрунтовані рішення, які ніким не скасовані. Справи у нас бувають різні. Можливо, для пересічного громадянина та чи інша справа є нетиповою, та для нас – це рутина.
Питаєте про особливі справи? На початку 2000-их років треба було здавати показники про виявлені наркотики та зброю. Іноді такі справи провокувалися. Мали місце випадки, коли правоохоронні органи (не виноградівські) підкидували наркотики чи зброю. У мене була одна така справа, коли підприємцю підкинули зброю, коли той відмовився ділитися із тими, хто й порушив оту кримінальну справу. Та людина тривалий час була під вартою. Розглядати ту справу було важко, адже за всім цим стояли прокуратура, УБОЗ… Я виправдала підсудного і випустила його з-під варти. То була велика сенсація. Та мого рішення було мало. Мене підтримали апеляційний та Верховний суди, залишивши мій вирок у силі. На той час це було велике досягнення. Як правило, виправдальних вироків у нас дуже мало.
– Які типові справи найчастіше розглядаються у Виноградівському суді?
– Із кримінальних справ третю частину складають крадіжки особистого майна громадян. Поширеними є і порушення дорожньо-транспортних правил. А найбільше у провадженні перебуває цивільних справ: про розірвання шлюбу, виплату аліментів, поділ майна подружжя, встановлення права власності на майно, усунення порядку користування землями, будинками тощо, – тобто звичайні побутові справи, характерні для нашого району.
– А з найрезонансніших справ останніх років?
– Вбивство Ренати Бан. Зараз ця справа, яка була впроваджена ще у 2010 році, вважається розглянутою, та крапку у ній ще не покладено, бо всі підсудні написали скарги у вищий суд. Вирок може бути переглянутий. Це була важка справа, заплутана. Тіло дівчини знайшли лише через рік після вбивства.
– Більше року тому внесено зміни до кримінально-процесуального кодексу України. Оцінюють його не однозначно: одні вважають удосконаленим, наближеним до людей, інші, навпаки вказують на ряд недоліків. Ви стикаєтеся з проблемними аспектами законодавства в його застосуванні до конкретних правовідносин?
– Його було прийнято на піку протистоянь злочинного режиму із опозицією, у час, коли були масові арешти політичних опонентів Тимошенко, Луценко та інших. Будучи неспроможними оправдати свої дії перед Європою, говорили, що «у всьому винен старий КПК». На мою думку, старий Кодекс був досконалий, відшліфований. Із ним було легко працювати і всі права та свободи людини були захищені. Новий кодекс – непоганий, та в ньому багато незрозумілих норм, які потребують чимало змін та доповнень. Але після його прийняття нічого особливо не змінилося: люди не стали більш захищені, не збільшилася кількість виправдовувальних вироків. Справа не в кодексі, а у ставленні суспільства до закону. До прикладу, коли ми розглядаємо кримінальні справи, не дай, Бог, винести виправдальний вирок, бо це – велике «ЧП», негативний показник для прокуратури. Доки не зміниться загалом наша система, не поміняються стереотипи, доки не буде зазначено в законі, що виправдовувальний вирок це – звичайне явище, бо прокуратура також може помилятися, доти зміни в кодексі не вирішать проблеми. Має змінюватися свідомість суспільства та влади. Тоді буде порядок.
– Зараз також багато мовиться про внесення змін до Конституції України.
– Я читала Проект змін, який запропонував Президент, слухала думки конституціоналістів… Вважаю, що наша Конституція досить виважена і вносити зміни у цих військових умовах в країні взагалі не треба. Не можна поспіхом за тиждень-два обговорити всі питання і міняти політичний та державний устрої, бо так вимагає схід, який потребує децентралізації влади. Звісна річ, децентралізація потрібна, але не у такому вигляді, як вона наразі запропонована. Та й питання – не на часі, бо на сході, який потерпає від сепаратистів, зараз потрібно тверду владу. Спочатку треба заспокоїти населення, а вже потім, у спокої та мирі обговорювати зміни до Конституції України. На даному етапі вони є передчасними.
– Судова гілка влади, як і будь-який державний орган, має забезпечувати потреби суспільства. Сьогодні ж багато говорять про недовіру громадськості до правосуддя загалом. Як підняти довіру до судів і суддів?
– Наша попередня влада зробила все для того, аби принизити, скомпроментувати роль суду, щоб виправдати свої недолугі дії. Я дивуюся, коли чую негативну оцінку суду від людей, які ніколи тут не були. Коли говорять про корумпованість судової системи, варто навести конкретні факти. Полюбляють пересічні громадяни коментувати і рішення суду. Я переконана, що більшість судів і суддів працюють нормально, дотримуються законодавства. Скажу так: яка наша влада, система – такі і судді. Щоразу, під час судових реформ влада намагалася взяти суди під свій контроль. Конституцією ж визначено, що «суд – це незалежна гілка влади». Люди довірятимуть нам лише тоді, коли влада перестане прикривати свої невиправдані вчинки недосконалістю системи судочинства, коли буде дотримано принцип незалежності. Тоді і нам легше буде працювати. Тим не менше, не зважаючи на негативні оцінки громадськості, ми все ж стараємось, аби правда восторжествувала і закон був дотриманий. Це – критерій нашої роботи.
– Зараз багато різних телепроектів, в яких показують судові справи, судові засідання. Чи дивитесь Ви такі проекти? Чи вважаєте, що в них є позитивне значення для суспільства, для просвіти громадян?
– Спочатку я дивилася всі ці телепроекти. Насправді, у житті все набагато складніше. Хоч вони і далекі від реалій, та непогані для просвіти суспільства, бо люди принаймні мають уявлення про суд і знають, як тут правильно поводитися. Особисто я віддаю перевагу художнім фільмам про суддів та адвокатуру. Читачам «Новин Виноградівщини» бажаю дивитися судові справи лише по телевізору і не приходити до нас. Тоді у їх житті все буде гаразд, бо в суд люди ідуть лише з проблемами.
– Дякую за розмову.
