Увійшов у нашу з вами історію

Щороку в  районній організації ветеранів оновлюються стенди  із життя та дозвілля людей старшого віку. На чільному місці тут і фотознімки Юрія Петровича Гнетила – добровольця Червоної армії, колишнього голови райвиконкому, першого голови районної організації ветеранів.
…Того тривожного 1944 року 300 юнаків і дівчат із Закарпаття хортисти зігнали поблизу угорського міста Матесалка в маєток поміщика, поселили в конюшні й у гарячковій поспішності готували з них гарматне м’ясо – захисників лінії Арпада. Виснажлива праця на плантаціях і напружена військова муштра посилювалися з кожним днем. Перелякані наступом героїчної Червоної армії, фашистські унтери ставали дуже жорстокими. Щовечора перед пісною їжею примушували пробігати кілометрову відстань. Після одного такого «кросу» в конюшню не повернулися Юрій Марко з Великих Ком’ят та Василь Ківежді з Олегова. Наглядачі лютували, але через тиждень ще кілька в’язнів втекли і малими групами подалися до рідної землі.
Боржавське, з якого в добровольці пішло 60 чоловік,  вітало прихід радянської армії. Вже на другий день після визволення юнаки, що втекли з хортистської неволі, зібралися в центрі села і вирішили добровільно вступити до лав Червоної армії. Боржавчани потрапили в полк 4-го Українського фронту, з яким наступала Сибірська дивізія. Дукля, Краків, Освенцім, Бельськ, Вісла – такий бойовий шлях 96-го полку, з яким кулеметник Юрій Гнетило ніс на польську землю визволення. 18 квітня 1945 року в запеклому бою під Моравською Остравою ворожа куля важко поранила відважного юнака. Тож День Перемоги зустрів на ношах – його везли в Житомирський госпіталь. З роками гордився тим, що жителі чеського міста Опала обрали його Почесним громадянином міста, а за проявлену мужність у боях під Моравською Остравою його представили до нагороди орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. І ця нагорода знайшла героя аж через 20 років після закінчення війни.
Після Перемоги він повернувся в рідне село, наполегливо  займався самоосвітою, завідував хатою-читальнею, потім клубом, а вже у 1950 році односельчани обрали його головою сільської ради. Відтак багато років працював на партійній і господарській роботі – інструктором  і завідувачем оргвідділу райкому партії, очолював партійно-державний контроль, вісім  років працював головою райвиконкому. Останні 10 років перед виходом на пенсію був директором Виноградівського кооперативного училища.  Неодноразово обирався депутатом районної і обласної рад, нагороджений багатьма орденами і медалями.
Вийшовши на заслужений відпочинок, не міг сидіти без діла. В ті роки на Закарпатті прокотився масовий патріотичний рух по створенню ветеранських організацій. У Виноградові першим головою районної організації ветеранів обрали саме Ю. П. Гнетила. Він доклав багато сил для розбудови громадської організації, налагодив діалог між старшим  і молодшим поколіннями, багато його далекоглядних задумів і досі в процесі роботи.
Смерть застала його на посту – разом з групою однодумців повертався із обласної конференції ветеранів війни і праці, де виступив із пристрасною промовою. В дорозі йому стало зле, закололо в серці… То було 2 листопада 1995 року.
Вже значно пізніше, через десяток років, коли у клубі ветеранів з’явилися галерея портретів «Кращі люди району», місцевий художник Андрій Якоб пообіцяв намалювати і портрет Юрія Петровича. І слова дотримав: напередодні цьогорічного Дня ветерана галерея відомих на Виноградівщині людей поповнилася новим портретом – орденоносець Ю. П. Гнетило назавжди ввійшов у нашу з вами історію.
Мальвіна САВИНЕЦЬ, керівник прес-центру районної організації ветеранів.
         

 

[miniorange_social_sharing]