Розростається і плодоносить родове дерево ветерана

Андрій Андрійович Шольц – один із тих голів первинних ветеранських організацій району, зустрічатися з яким завжди приємно. Небагатослівний, стриманий, зате, коли мова заходить про життя-буття – тут йому пари немає, настільки ерудований і діловий.
Його батько був із багатодітної родини з Хуста, мати із Шаланок. Вибір на помешкання залишився за бабусею – сім’я переїхала в Шаланки і оселилася тут назавжди. Андрій закінчив політехнікум, трохи поробив у Рівненському проектно-технічному бюро і призвався на службу. Сільського хлопчину відправили курсантом у Сталінград, а через рік він вже командував ескадриллю у Латвії, мав у підпорядкуванні 76 солдатів 18 національностей, хоч сам був угорцем.  Після мобілізації зі служби влаштувався в дитбудинок у Вилку – там була чудова майстерня, а він добре володів токарною справою. А потім односельчани обрали його спочатку секретарем сільської ради, а через два роки й головою села – на цій посаді трудився шість років. Відтак його трудова біографія назавжди поєдналася із колгоспним виробництвом: завідував кадрами, а коли почали розвиватися допоміжні промисли, став заступником голови господарства з цієї галузі. У Шаланках на той час діяли два столярні і стільки ж сувенірних цехів, цегельний завод, цех по виготовленню фарби, швейний – всього в допоміжних промислах було задіяно понад 800 чоловік.
Є в його біографії ще одна важлива віха – учасник бойових дій в Чехословаччині. Його, офіцера запасу, призвали у Вилоцький саперний батальйон – був заступником роти по політчастині. Дислокувалися у с. Брана, та його забрали у штаб дивізії в Кошіце, виконував обов’язки російсько-угорського перекладача. А відтак у Банську Бистрицю – на цей раз перекладав із російської на болгарську. Пригадує, командири обох держав між собою вільно спілкувалися на російській мові, але за міжнародними стандартами, переговори велися за протоколами, тобто  російсько-болгарською. Згадувати  сутички і перестрілки не любить, каже про них скупо: так, у місті Зволін по нас стріляли, ми у відповідь теж. І все – більш ніяких гірких спогадів.
А найбільш хороші спогади  ветерана війни і праці – про  те, як у селі розпайовували колгоспні землі. Старші люди пам’ятають, скільки проблем виникало у всіх селах із тим розпаюванням землі і майна – скарги і суди тягнулися шлейфом впродовж десятка літ. А в Шаланках такого не було. І знаєте чому? Бо довірили цю дуже непросту справу саме А. А. Шольцу – людині в селі авторитетній і поважній.  Саме він очолив комісію по реорганізації колгоспу, добре знав людей і вони його, тому й довірили цю кропітку і болючу справу. І не помилилися: Андрій Андрійович постарався, щоб його односельчани не лише узаконено мали  свої паї, а й щоб мали наділи один коло одного – всією родиною, так значно легше їх обробляти. З цього села у вищестоящі інстанції не було жодної скарги ні на розпаювання землі, ні на поділ колгоспного майна – хто може таким похвалитися не лише на Виноградівщині, а й, мабуть, по всьому Закарпатті?  Цим ветеран по-справжньому гордиться, і коли про це говорить – очі світяться молодечим запалом. Зате, коли мова заходить про нинішні часи – цей погляд одразу притупляється, у голосі  зникає жвавість. Ще б пак: третина паїв нині пустує: пенсіонери і одинокі не мають змоги їх обробляти, молодь працювати не землі не хоче. З олівцем у руках підраховує свої власні витрати на обробіток одного гектара: поорати і подискувати – це 1500 гривень, купити чотири центнери насіння – 800 гривень, посіяти – 300, внести навесні хоч чотири мішки міндобрив – це ще 800 гривень, а ще ж треба хімікати, аби не розмножувалися бур’яни,  – мінімум 500 гривень, зібрати врожай – така ж сума, завезти з поля до комори – 150… Торік він зібрав з орної землі 3,5 тонни збіжжя, це майже на 7000 гривень.  Але ж і затрати які!
На труд ветеран не скаржиться – все життя любив і хотів чесно працювати, мав від цього неабияке задоволення. А нині має від того, що, очолюючи з 2004 року ветеранську організацію села Шаланки,  має можливість допомагати своїм ровесникам, аби вони не відчували себе самотніми перед викликами долі. Із задоволенням говорить про те, як йому завжди допомагає сільський голова Віктор Альохін (от і днями за його проханням лісництво безплатно завезло причіп дров одинокій Ірині Ракоші). Переймається і волонтерською справою – 22-ом односельчанам надають допомогу його найперші помічники. Дбає про поповнення рядів ветеранської організації – за 2014 рік тут стали  на облік понад 40 нових членів, а всього на обліку перебуває 402 чоловік. Уважно слідкує, щоб зауваження і пропозиції пенсіонерів, висловлені під час особистих зустрічей чи під час обстеження житлово-побутових умов, були виконані, адже і від цього залежить його авторитет і повага в селі.
Напередодні новорічних свят Андрій Андрійович заколов кабанчика вагою 230 кілограмів –  у нього ж 80-річний ювілей (1 січня). Його прийшли привітати найрідніші люди: має двох синів і дочку, сімох онуків і стількох же правнуків, на часі поява восьмої правнучки. Всі його діти живуть у рідному селі, хоч у Шаланках, як і в інших угорськомовних селах зараз модно, що молодь виїжджає за кордон, зокрема в Угорщину. А в нього по-іншому: за прикладом батька, діти є патріотами свого села, своєї маленької батьківщини, звідки походить їх родове дерево.
З роси і води Вам, ювіляре!


Мальвіна Савинець,
заступник голови районної організації ветеранів

comments powered by HyperComments