Кафе «Кооператор» є прибутковим через низькі ціни та зручне місце розташування

13467859_316748255337917_100318182_o

В Україні, як і всьому світі, день працівників кооперації прийнято відзначати у першу суботу липня.  Він наглядно демонструє єдність усіх працівників кооперативних співтовариств, об’єднань та підприємств. Наразі у нашому районі майже всі будівлі, заклади торгівлі та громадського харчування кооперації – у приватних руках. Проте вони функціонують, дають нові робочі місця, так чи інакше приносять користь людям, що користуються їх послугами. Проте в центрі Виноградова залишилося одне кафе, котре вже по праву можна назвати легендарним – це «Кооператор». Вже рік його діяльністю керує наймолодший у районі депутат райради – Юрій Свищо. Ми запросили його на діалог щодо підприємницької та політичної діяльності.

– Юрію Юрійовичу, відомо, що зараз ви завідуєте справами кафе «Кооператор», що в центрі Виноградова. Як наразі у Вас йдуть справи, бо за останні роки у місті запрацювало дуже багато кафе та ресторанів? Чи вдається тримати марку і наскільки відчутною є конкуренція?
– Діяльність кафе «Кооператор» я оцінюю позитивно. Незважаючи на велику кількість кафе та ресторанів, ми не відчуваємо конкуренції, позаяк цінова наша політика залишається незмінною – лояльні ціни, орієнтовані на так званий «соціальний пакет». Ми реально оцінюємо економічну ситуацію у країні в цілому, бачимо низьку платоспроможність людей. Вважаю, що конкуренція у сфері громадського харчування – це дуже добре, бо кожен заклад бореться за своїх клієнтів. У нас домашня кухня, є пісні страви, поласувати якими приходять люди на обід чи вечерю, хтось просто заходить попити каву. Всім відомо, що два роки тому у нас був чудовий банкетний зал. Оскільки він був нерентабельним, аби зайві квадратні метри не пустували, ми здали його в оренду. А от кафе «Кооператор» з фінансової точки зору є прибутковим через два фактори: його місце розташування – найкраща логістика, а також ціни – комплексний обід коштує 40-55 гривень.    
– З якими проблемами зіткнулися, взявши в руки важелі керування, адже «Кооператор» – не окрема будівля кафе, а розміщене в житловому секторі.
– Проблемою для нас є спільна каналізація з житловим будинком. Мешканці багатоповерхівки «спускають» в унітаз все підряд – одяг, засоби гігієни тощо, створивши тим самим затори, які призводять до небажаних наслідків. Через це нас часто підтоплює, доводиться викликати працівників ВУЖКГ для очистки по кілька разів на тиждень. Найкраще мати окрему каналізацію, тому ми плануємо зробити проект і створити окрему гілку водовідведення. Проте проблеми повністю це так і не вирішить, адже основний фактор – свідомість людей, доки мешканці мікрорайону не перестануть засмічувати каналізаційні труби, доти ми і матимемо підтоплення та неприємний запах, адже це – дискомфорт та незручності кожного з нас. Не менш болючою проблемою є кадрове питання, проте воно зачепило не лише мене, а всіх підприємців. Бо ж спостерігається незайнятість людей, а коли йде мова про працевлаштування – виникають труднощі. Люди не можуть вижити за державні зарплати, тому їм вигідніше поїхати за кордон на заробітки. Таку ситуацію вважаю – безвихіддю, позаяк молоді люди не можуть реалізувати себе вдома, а вимушені покидати сім’ю і їхати в чужу країну, аби заробити на «хліб насущний».
– Чи плануєте Ви щось змінювати у веденні бізнесу кафе «Кооператор»?
– Звісна річ, я планую оновлювати та змінювати інтер’єр, посуд тощо, а от ціни залишаться незмінними. Переконаний, що найближчі два-три роки це не актуально, бо перш за все треба враховувати платоспроможність громадян. Навіть при низьких цінах велика кількість відвідувачів дає позитивний результат – прибуток.
Освіту у районі треба
омолоджувати та модернізувати
– Ви ще й до всього є чи не найвідомішим депутатом районної ради. Молодий, амбітний, одні Вас поважають за цілеспрямованість, інші навпаки, вважають зухвалим.
– Щодо тих людей, котрі мене поважають, то, певне, у нас із ними спільні цінності та бачення того, що би я хотів реалізувати в районі за період своєї депутатської каденції. Адже у районі є багато речей, котрі не змінювалися за останні 25 років. Оцінювати людину можна тільки за її освітнім рівнем, ерудованістю та конкретними вчинками і лише тоді, коли ти бачиш в ній конкурента або ж того, в кого можна чогось навчитися. А щодо тих, хто мені не симпатизує, я неодноразово чув критику на свою адресу і поважаю тих людей, котрі мають чітку позицію, навіть, якщо вона суперечить моїм баченням. Вважаю це плюсом, адже критика моїх політичних опонентів стимулює мене до самовдосконалення. Якщо ж критика на мою адресу брудна, пов’язана з політичним популізмом і не має жодної логічної прив’язки до слів, я просто не звертаю на неї увагу. Найважче у складній емоційній ситуації дотриматися правильних цінностей. Проте я маю свою чітку і незмінну позицію.  
– Юрію Юрійовичу, розкажіть про Вашу депутатську діяльність, про пріоритетні рішення, роботу освітньої комісії, котру очолюєте.
– Коли я балотувався в депутати райради, основним пунктом моєї передвиборчої програми був стан освіти в районі. Зокрема, на моєму окрузі розміщена міська ЗОШ №7, яка потребує покращення матеріально-технічної бази: треба облаштувати гарні предметні кабінети, зробити хороше опалення, замінити старі вікна на енергозберігаючі металопластикові тощо. Але це питання виключно фінансове. Проте є і дуже болючі глобальні проблеми та стереотипи, котрі конче необхідно міняти. На часі – освітня кадрова політика: молодь має ставати авангардом освітнього процесу. Зараз у районі 30-35% вчителів пенсійного віку, водночас молоді люди з дипломами не можуть працевлаштуватися або ж працюють на 0,25 ставки. Якщо в педагогічні колективи і вливається «молода кров», то кілька чоловік не в силах змінити тенденції правильної кадрової політики. Крім того, молоді вчителі – це сучасні інноваційні методи викладання, бо ж час не стоїть на місці. Переконаний, що саме ця проблема є наслідком результатів зовнішнього незалежного оцінювання – Закарпатська область, в тому числі і Виноградівський район має найгірші результати. Значущою в освіті є корупційна складова: абсурд, коли треба давати хабара, аби працевлаштуватися в школі або в дитсадку. У школі має бути конкуренція між вчителями – кожен повинен прагнути показати хороший результат своєї роботи.
Не менш болючим є питання харчування школярів. Так як немає освітньої субвенції, я голосував за те, щоб виділили кошти з районного бюджету. Але я проти того явища, яке відбувається зараз: ми, депутати, виділяємо гроші на харчування, але нам невідомі договори та постачальники продукції. Це державні кошти і система закупівлі має бути відкритою та прозорою для всіх, аби батьки на Інтернет порталах мали змогу подивитися, хто і які продукти постачає для їх дітей і якою є цінова політика у сфері державної закупівлі. Батьки платять 50% за харчування своїх дітей і вони мають бути індикаторами якості продукції. При районній раді була сформована комісія оцінки харчування в школах. Проте їх діяльність наразі є нераціональною. Перш за все ми маємо відслідковувати цінову політику, а не перевіряти санітарні норми харчування – це робота відповідних служб, а не депутатів. Ми маємо займатися виключно економічною політикою, аби був відкритий розподіл державних коштів, за які ми несемо відповідальність своїм голосуванням.
Розмовляла Наталія Кобаль