Материнською любов’ю огортає всіх дітей

===

Уже і не злічити, скількох дітей за 44 роки трудового стажу вона пригортала до свого серця, даруючи їм материнську любов та турботу. Для Наталії Дусин це не просто робота, а покликання. Народилася і проживає ця привітна, миловидна жінка в Сасові. Вона була молодшою із 6 дітей у сім’ї, де всі 5 дочок мають вищу педагогічну освіту. Дошкільнятам своє життя присвятила лише наша героїня. Їй пропонували керівні посади методиста та завідувачки дитсадка, але вона не захотіла, бо ніщо для педагога-практика не замінить живе спілкування з маленькими «сонечками», які роблять її життя яскравим та щасливим.

Закінчивши Мукачівське педучилище з червоним дипломом, Наталія Михайлівна заочно вчилась у Рівненському педінституті. Свій трудовий шлях розпочинала в Харківській області у відомчому дитсадку фабрики по вирощуванню білих індиків. Повернувшись додому, працювала на заміні у санаторному дитсадку №4. А коли 40 років тому відкрили відомчий дитсадок швейної фабрики «Гроно», зараз ДНЗ №8, працює там. завжди вміло поєднує дім, роботу та активну громадську діяльність. Так, протягом 10 років співала у вчительському хорі, а зараз відвідує засідання клубу міського осередку Всеукраїнського жіночого товариства ім. О. Теліги.

– Хоч це і міське товариство, сільських там нема, та я рада бути його учасницею, адже тут є можливість поспілкуватися з чудовими інтелігентними людьми і почерпнути для себе багато корисної інформації. Вміло згуртовують нас керівники Мальвіна Савинець, а зараз – Ольга Барничко. Так, незабутніми є враження від триденної участі у Всесвітньому конгресі українок в Києві. Там були представниці нашої діаспори з Німеччини, Канади, Америки, Чехії, Румунії…Спілкуючись з ними, я для себе зробила висновок, що любити свою батьківщину можна і далеко за її межами. Для мене кожна зустріч «теліжанок» – це відпочинок та заряд позитивною енергією. Особливо приємно те, що багато наших активісток водночас долучилися до діяльності волонтерського руху. Я особливо не чергую в офісі, проте також чим можу, допомагаю. На щастя, мене особисто ця війна не торкнулася, але чужих дітей не буває: кожен солдат, що зараз захищає цілісність нашої держави на передовій, є чиїмось сином, – розповідає Наталія Михайлівна. – І попри роботу та дозвілля у мене, як і в кожної жінки, вдома клопотів вистачає. На 25 сотках орної землі вирощуємо різні овочі, маємо гарний сад, багато кущів малини та смородини. я дуже люблю консервувати різні салати, варення та джеми. Поєднувати дім, роботу та громадську діяльність мені зовсім не важко. Бо якщо є улюблена робота, вдома все в порядку і є багато друзів – життя повноцінне та цікаве. Мене в житті завжди оточували лише хороші люди. 

– Працювати у дитсадку легко тому, хто любить свою роботу. Зараз у мене в групі 20 хлопчиків та дівчаток. Група мішана (різновікова), серед них 6 діток-переселенців із Донбасу, є діти учасників АТО, двоє – із багатодітної сім’ї. Вони дуже розумні й талановиті. Та й колектив у нас в дитсадку згуртований, дружній, – з особливими нотками ніжності в голосі, розповідає про своїх вихованців, лагідно називаючи їх «мої діти». – Найбільшою нагородою в житті для мене є вдячність вчителів-початківців за хороших учнів. Особливо приємно, коли мої вихованці впізнають на вулиці, підходять, вітаються і пригадують епізоди із життя дитсадка, зізнаються, як мене любили. Заради таких моментів варто працювати. Кожна дитинка – особистість із своїм індивідуальним характером та вподобаннями. Проте всі вони напрочуд цікаві та милі. Опікуючись малечею в садочку, вважаю, що для моїх дітей мами не завжди вистачало вдома. Проте моя матуся додала їм те, на що мені бракувало часу: читала казочки, співала народних пісень, виховувала та леліяла. Зараз бачу в них своє з чоловіком продовження. Дочка Лариса працює у школі Неветленфолу медсестрою, а син Михайло – у Виноградівському райвідділенні поліції експертом-криміналістом. Тішуся єдиним онуком – 11-річним Адамом. Чоловік все життя пропрацював на залізниці машиністом.

Не бракує в цієї активної жінки й часу для хобі: її подвір’я милує зір різнобарвним цвітінням квітів від ранньої весни до пізньої осені. Каже, що біля її хати красується англійський куточок, де вирощує свої улюблені квітучі кущі: калину звичайну та декоративну, бузок, жасмин, магнолію та інші. Наталія Дусин зізнається, що найбільше любить читати поезію та прозу. Навіть колись дитячу кімнату перетворила на домашню бібліотеку. Найбільше їй імпонує вправне поетичне слово Ліни Костенко.  

Не все в її житті було гладко та безхмарно. Чорною полосою стали дві повені. Під час першої рівень води на першому поверсі їх новозбудованої оселі сягнув висоти 1.20 м., завдавши чималих матеріальних збитків,  адже знищив все майно, меблі. Наталія Михайлівна пригадує, що лише з однієї кімнати тоді вивезли 50 (!) тачок глини.

Завершила нашу розмову Наталія Дусин відвертим зізнання: «Я присвятила своє життя вихованню дітей. Найбільше за все мені хочеться, щоб наші діти жили у вільній та заможній державі».
Наталія Кобаль