У невеликому Сасові 15 фермерських господарств

img_1783

Свого часу на Сасово звалилося чимало біди: повеневі води зруйнували майже всі будинки в селі. Відбудували. Проте берегоукріплювальна дамба хоч і захищає село від стрімкої течії Тиси, та ще не повністю добудована. Міжконфесійні питання вирішили, збудувавши у центрі Сасова ще один храм. Бо свого часу греко-католицька громада здійснювала богослужіння у адмінбудинку сільської ради. Які зараз проблеми та труднощі долають, нам розповів Сасівський сільський голова Василь КЛЮСА.

– Василю Юрійовичу, Ви є сільським головою не першу каденцію. І це є свідченням рівня довіри односельчан.
– Так, мене обрали втретє і, як Ви слушно зазначили, – є довіра, яку, безперечно, хочеться підтвердити конкретними справами, зробивши щось для своїх виборців. Але Сасівська сільська рада є дотаційною, постійно треба просити про виділення коштів з районного бюджету. Місцевих податків нам не вистачає навіть на заробітну плату 8 працівникам сільради. Проте, не все так безнадійно. Вже роки у нас протікала покрівля на адмінбудинку сільської ради. Щотижня, перед вихідними, ми закривали робочі столи плівкою, аби не намокли, якщо йтиме дощ, бо ж струмені дощової води з другого поверху потрапляли на перший. Найбільше страждали кабінети секретаря сільради та землевпорядника. На сесії сільської ради ми прийняли рішення віддати 100 тис. цеглин греко-католицькій громаді села для будівництва фари, а вони, натомість, перекриють нам дах з нашого матеріалу. Завдяки головам РДА Михайлу Русанюку та райради Віталію Любці нам виділили з районного бюджету 20 тис. грн., стільки ж виділили ми з місцевого бюджету і так перекрили дах. Зазначу, що проектно-кошторисна документація ремонтних робіт адмінбудинку на 560 тис. грн. була складена ще 3 роки тому. Сюди входить, окрім даху, заміна вікон та дверей, підлоги, котра прогнила. З 1974 року, відколи цю будівлю відкрив тодішній сільський голова Михайло Комар, ніякий ремонт тут не проводився. Відрадно, що цьогоріч залізна дорога платить у бюджет сільської ради 3% від нормативно-грошової оцінки за оренду земельної ділянки загальною площею 10.8 га. За рік ця сума складає 286 тис. грн. і хоча б на півроку ми маємо власний фонд оплати праці. Всі вулиці села освітлені. За світло сплачує сільська рада, ми ж закуповуємо і електролампочки. Половину дороги у Сасові зроблено, проте продовжити роботи на автошляху Сасово-Чорнотисів не можемо через погодні умови. Центральна дорога з 1999 року є в постійному користуванні Управління автомобільних доріг, тож і ним має обслуговуватися. Проте її узбіччя не були розчищені з 2003 року, після газифікації села. Тепер її розчистили за кошти підприємців села.
– На балансі сільської ради залишається дитсадок, збудований після повені?
– Наш садочок введено в експлуатацію 2003 року. Дошкільною освітою охоплено 105 діточок. Свіжим м’ясом, сиром, маслом та молоком повністю забезпечує наш місцевий фермер Валентин Назаренко. Велася мова про те, аби дитсадок перевести на баланс управління освіти, молоді та спорту Виноградівської РДА. У дитсадку збирали підписи трудового колективу «за» та «проти» приєднання, проте більшість не захотіли, аби ними керували з районного управління освіти. Винесли ми це питання і на розгляд сесії сільської ради, де, в присутності тодішнього начальника управління освіти Василя Беленя, із 14 депутатів «за» проголосували тільки двоє.  
– Які проблеми наразі для Вашого села є найболючішими?
– Відсутність листоноші. У нас зараз працюють тільки начальник поштового відділення і одна листоноша, котра обслуговує половину села. Вже давно шукаємо жінку, котра б розносила пенсію та періодику на іншу половину населеного пункту, проте безрезультатно.       Зарплата листоноші невелика, а тут ще й змушують товари різні продавати, вартість яких перевищує ринкову. Тож часто людям самим доводиться йти на пошту, щоб вибрати пенсію, соціальну допомогу чи забрати передплачені газети. Не оминув нас і градобій – постраждали 315 будинків (всього у селі 720 дворогосподарств). Ми склали акти, та люди отримали від держави по 300 грн. компенсації. Довелося міняти понівечені покрівлі на будинку культури та школі.
– Коли почали говорити про децентралізацію, Ви один із перших підняли питання щодо об’єднання з сусідніми селами.
– Так, ми говорили про те, аби об’єднатися селам Теково, Сасово та Гудя, як це було раніше. Теково має 2 заправки, перекачувальну насосну газову станцію, бітумний завод і в них є свої власні доходи, тоді як ми – дотаційні. Два місяці тому ми зібралися у більшому складі – сільські голови Сасова, Дюли, Чепи, Неветленфолу та Чорнотисова. Враховуючи попередньо оприлюднену карту поділу Виноградівського району на 4 округи, то для наших сіл оптимальніший варіант створити саме в такому складі адміністративну одиницю з центром в Чепі. Та це вирішувати не нам – сільським головам, а населенню, котре має висловити свою думку шляхом голосування. Як все буде надалі – покаже час.
– У Сасові є й фермерські господарства, діють приватні підприємці…
– Так, у нас 15 фермерських господарств та 11 приватних підприємців. Це непоганий показник, враховуючи, що чисельність населення складає 2507 чоловік. Фермери переважно вирощують зернові культури. Проте є двоє, котрі тримають чимало худоби. Населення потроху садить помідори та капусту. Тримають у селі і 106 корів, для випасу яких в селі є пасовище. Багато людей їздить на заробітки за кордон, переважно в Угорщину, Чехію та Словаччину.
– І на останок нашої розмови, Василю Юрійовичу, не можу не запитати у Вас про долю синів-боксерів, особливо про старшого, якого свого часу за чемпіонський пояс назвали «нашим виноградівським Кличком». Зараз він чомусь зник з арени нашого району?
– Зараз Василь живе у Хорватії, там одружився і вже виховує 4-річного сина. Наступного місяця відбудеться відкрита першість міста Загреб, у якому він і проживає. Тут востаннє виступатиме за Україну. Найбільшим його спортивним досягненням залишається титул чемпіона світу серед молоді з боксу за версією WBC. Також він тепер тренує молодь у боксерському клубі і дуже любить цю свою роботу. Молодший син покинув бокс через травму руки.
Розмовляла Наталія      Кобаль