Відпочинок і духовне виховання

DSCN1195

По подвір’ю бігають гамірливі безтурботні хлопці та дівчата. Почуваються тут, наче вдома, адже не вперше у дитячому таборі відпочинку в Оклі Гедь. Новачки ж з цікавістю оглядають мальовничу місцевість і сором’язливо дивляться на однолітків та дорослих, з котрими батьки залишають їх на тиждень. Постійні відпочивальники дружелюбно запрошують тих, хто прийшов сюди вперше, у свою компанію, допомагають призвичаїтись до нового місця. І нема різниці, якою мовою розмовляють, бо тут вони – наче одна велика рідня.
За чашкою смачного, запашного чаю керівник табору, керівник Мараморош-Угочанського церковного округу, керівник місії Іван Шереш залюбки розповідає нам про своє дітище. Ми неспроста розмовляли із реформатським священиком, адже цей табір відпочинку з цілодобовим перебуванням дітей вже два десятки літ функціонує на базі церковної фари.
– У 1991 році реформатська церква вперше організувала відпочинковий табір для молоді. Тоді ми не мали власної фари, тож розмістилися у школі. Перший досвід видався напрочуд вдалим, адже хлопці та дівчата були дуже задоволені. Хоч табірна зміна і триває один тиждень, проте за літо ми організовуємо молодь по 7-8 тижнів поспіль. У 90-их роках щотижня у нас перебувало по 300-350 дітей. Тоді 20 жінок з церковної общини готували їжу, а за стіл юні відпочивальники почергово сідали 4 рази. Це були чудові роки, адже Святий Дух  ввійшов у серця молоді і багато з них стали священиками. Вкрай приємно, що саме у нашому таборі зародилася справжня віра в Бога багатьох духівників області. Адже основний акцент ми робимо саме на духовному вихованні підростаючого покоління. Щодня читаємо Біблію, співаємо духовні пісні, – розповідає Іван Густавович. – Наша церква з 1998 року має братські стосунки з громадою міста Кечкемет (Угорщина). Вони й запропонували зібрати для відпочинку угорськомовних дітей реформатської общини з Угорщини, Румунії, Словаччини та Закарпаття. Тож відтоді щороку маємо гостей із-за кордону. Проте ми раді вітати тут хлопців та дівчат різних віросповідань, бо батьки знають, що тут їх поганому не навчать. Дуже добре, коли до нас приходять україномовні діти, позаяк угорці мають змогу навчитися розмовляти українською, а ті, в свою чергу, підтягнути, удосконалити розмовну угорську.
Ранок в таборі розпочинається о 9-ій годині. Через півгодини, на них чекає сніданок. Відтак – їжа духовна: разом із священиком вивчають одну біблійську історію, потім – урок релігії, виконання молодіжних духовних пісень. Після ситного, смачного обіду юні відпочивальники мають змогу займатися улюбленими справами – на спортивному майданчику грають у міні-футболу чи  волейбол, або в інші розважальні ігри, малюють, відпочивають. Деколи ідуть на екскурсію  в ліс, що поруч з табором. Там, на лоні природи, їх вчать бережно ставитися до дерев та тварин.
Іван Шереш каже, що вчать дітей всьому, що може пригодитися в дорослому житті, основний акцент роблячи на духовності та одвічних засадах етики й моралі. Бо ж у сучасному світі дуже багато спокус, особливо в телевізорі та Інтернеті. Тож молодь вчать розрізняти корисну інформацію від такої, що може нашкодити їх духовності та психічному стану. Живуть хлопці та дівчата в різних корпусах, та й заняття з ними проводять відповідно чоловіки й жінки. У кожній кімнаті за дотримання дисципліни і порядку стежать керівники. Та самі діти зізнаються, що в них панує дружна атмосфера – ніколи старші не ображають молодших, радше навпаки – допомагають їм, захищають, підтримують. Переважна частина юні щороку повертаються у табір Оклі Гедь і проводять тут по 2-3 зміни. У останній день, коли час повертатися додому, в очах школярів бринять сльози суму розлуки з друзями, з котрими встигли зріднитися…
Наталія Кобаль