Вийти на пенсію означає піти в бідність

images

До районної організації ветеранів подзвонила голова первинної ветеранської організації із Великої Копані Марія Миколаївна Савчинець і порадила написати лист-звернення до Верховної Ради з приводу несправедливого нарахування пенсії освітянам. Маючи 50 років стажу роботи у школі, в тому числі 20 заступником директора по виховній роботі, вона отримує 1813 гривень пенсії. Торік серйозно захворіла, їй зробили складну операцію, тож грошей на покращення стану здоров’я вкрай не вистачає. Якби не підтримка дітей – не знає, що й робила б.
Навздогін цьому дзвінку прозвучав ще один – від ветерана освітянської ниви Михайла Івановича Комара із Сасова, який висловлював обурення діями нинішнього уряду, який відмінив частину пільг вчителям сільської місцевості.
Моя знайома сказала про свій заслужений відпочинок дослівно так: «Вихід на пенсію означає піти в бідність. Але маю тішитися тим, що не кожен і доживає до отримання пенсії з огляду на середньостатистичну тривалість життя в Україні».  А от відомий у місті адвокат Михайло Павлович Арвай (при стажі 35 років отримує 1468 грн. пенсії) іронічно  каже так: «Хочеш допомогти Україні – помри  до виходу на пенсію». Смішно, аби не було так гірко.
З екранів телевізорів часто чуємо, що держава обмежила максимальний розмір пенсій чиновникам, що дозволяло «елітним» – народним депутатам, державним службовцям, колишнім суддям, окремим категоріям громадян отримувати пенсії, в кілька разів більші, ніж, скажімо, простих людей. Та я, видно, щось не все тут розумію. Бо до того вже собі «наурізали», що на забезпечення Адміністрації Президента у 2017 році витрат передбачено вдвічі більше, ніж у попередньому році. Я б ще розуміла, якби збільшували витрати, скажімо, на оборону під час війни, але коли в державі така скрута, а вони ще й роздувають бюджети утримання чиновників та народних депутатів, то тут вже не лише  у мене одної виникає багато запитань. Бо якщо у 2015 році на Державне Управління Справами (ДУСю) було витрачено 969 млн. грн., у 2016 р. – 1 мільярд 370 мільйонів, то тепер вже 2 мільярди 30 мільйонів гривень. І ще одна цифра мене вкрай обурює: 642,7 мільйона гривень передбачено на «Феофанію», де лікуються виключно державні чиновники, і це при тому, що на протези АТОвцям  витрат майже не збільшили. Виходить, наші можновладці – це якась особлива каста. Прямо бенкет під час чуми. Складається враження, що оточення Президента свідомо сідає на порохову діжку. А якщо простим людям увірветься терпець і вони її підпалять?
І не лише президентські кадри в нас такі дорогоцінні.  Кабмін збільшив ще на 15% посадові оклади держслужбовцям, які й так призначають собі височезні премії. Ось що з цього приводу сказав президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий: «Це якесь дикунство – збільшувати заробітну плату без будь-яких об’єктивних причин, коли вся країна перебуває у злиднях й більшість громадян ледве зводять кінці з кінцями. Соромно для нашої держави мати такий уряд. Це – чесно, це – не емоції. Так не роблять. Потрібно починати з підвищення економіки й реального рівня життя пересічних громадян. А те, що відбувається, – не по-людськи, не по-християнськи». Розумію, чого так озлився екс-міністр економіки: зараз кожен міністр орієнтовно отримує по 35 тисяч гривень щомісяця. А от люди, які працюють у районних адміністраціях, мають вкрай низькі оклади, які вже давно пора б суттєво збільшити, адже саме вони  працюють з обездоленими людьми на місцях, вислуховують справедливі нарікання людей на цю недолугу владу.
Приклад високих чиновників повторюють (навіть із розмахом!) керівники окремих приватних та й державних структур. Так, керівники адміністрації морських портів України виписали собі за грудень премії у розмірі від 700 тисяч до 1,5 мільйона гривень на чоловіка! Уявляєте? За що такі фантастичні премії?
А зарплати? За новим законом суддя Апеляційного суду має зарплату 380 тисяч у місяць. Жах, які «працьовиті»!
Така соціальна несправедливість пенсіонерів дуже болить. Бо вони  все своє трудове життя працювали  не гірше нинішніх високопосадовців: доба і тоді, і тепер складалася із 24 годин, зате почувають себе жебраками і порівнянні з ними. Знаю Йолану Михайлівну Тупицю з вулиці Терека у Виноградові, яка має понад 37 років стажу і після підвищення отримує 1565  гривень пенсії. З них до 1000 йде на оплату за газ, 160-180 – за електроенергію, ще майже 200 – за телефон, кабельне телебачення, воду. А жити за що?
Болю додає і вкрай неуважне ставлення до людей старшого віку. Якось у раду ветеранів завітала вчителька міської ЗОШ №2 Христина Михайлівна Алексик. Вистояла 45 хвилин під дверима уролога у поліклініці, а він вийшов і сказав, що його терміново викликають на операцію. «Я не кажу, що він прогулював робочий час, але ж адміністрація мала б передбачити такі ситуації і на час подібних випадків замінити лікаря на прийомі, адже до цього спеціаліста завжди багато пацієнтів не лише з міста, але й із сіл району», казала відвідувачка. Городянка Єлизавета Михайлівна Кордюк скаржилася на роботу працівників управління праці, які приймають документи на субсидії. Десяток разів вона до них приходила і все треба було щось доношувати. Коли у жінки увірвався терпець, вона висказала працівниці свої претензії, а та, образившись, залишила робоче місце на 20 хвилин, щоб «відійти» від надокучливої відвідувачки. І так було двічі – а десятки ні в чому ж невинних  людей  мусіли чекати. «Якщо працівник нервовий і не вміє робити з людьми, хай його замінять більш терпеливим, але так відноситися до людей, які не від доброго життя приходять за тою нещасною субсидією, не можна», – цілком справедливо заявила пенсіонерка. Ще один ветеран праці висловлював обурення роботою відділення Ощадбанку. «У місті є два їх банкомати, але обидва більше не працюють, ніж роблять. Живу я на околиці міста, про те, що банкомати в центрі не працюють – не знаю, і щоб вибрати пенсію, мушу пройти три кілометри й користуватися банкоматом іншої установи, який знімає комісійні. То про які зручності можна говорити?».
Нам усім зараз складно. То давайте відноситися один до одного, в першу чергу до пенсіонерів,  більш толерантно, спокійно, виважено, аби від зустрічі не залишався гіркий осадок.
Мальвіна САВИНЕЦЬ,
ветеран праці