Із щирим серцем і любов’ю турбується про бджіл

karpatsk-bdzholi-vdguki-foto-harakteristika_322

На узбіччі села Хижа, зовсім поруч державного кордону із Румунією, у підніжжі гори Фрасин, проживає   в хорошому і ошатному будинку  сім’я Василя Андрійовича Очкая – відомого бджоляра не тільки у районі, а й області. Більше 30 років свого життя цей господар присвятив бджолам. Він знає про них все, навіть те, про що не скоро дізнаються любителі-бджолярі.
А захоплення цим заняттям почалося у нього тоді, коли він занедужав і лікарі порекомендували йому лікуватися бджолиним медом. Вивчати технологію вирощування та догляду за цими природними істотами доводилося майже самостійно, у цій справі пригодився і сімейний архів його прадіда. У сільській бібліотеці перечитав усю літературу на тему бджолярства, а деякі рекомендаційні записи родинних пращурів, що велися із незапам’ятних часів, виручали завжди у новому захопленні. Кінцевий результат у цій справі  був успішним. Чи тому, що в його генах зберігся потяг до медоносів від родичів, чи життя підказувало: жива природа і навколишній світ – основні ліки для людини.
Василь Андрійович дуже добре пам’ятав свого прадіда: високий і міцний був чоловік, до всього у нього лежали руки. Як була проголошена Австро-Угорська монархія, то прадіда, як активного учасника цих подій, відрядили до Кіш Тарни (Хижі) для організації лісових заготовок. Він так полюбив цю місцевість, що залишився тут назавжди. Як лісового інженера його цікавив не лише ліс, а й народне мистецтво. Бо, ще навчаючись у ремісничій гімназії, молодий     студент змайстрував для своєї мами такий ткацький станок, на якому можна було ткати будь-які ужиткові речі: сорочки,  скатерті, мішки, доріжки, ґаті. У цьому віддаленому від цивілізації селі, у лісових масивах, тихо і мирно проживали місцеві мешканці, тут він знайшов своє кохання. Молода хижанська волошка у білому вишитому костюмі, яка перейшла йому дорогу із повним відром мінеральної води, усміхнулася привітно, пригостила холодним буркутом і  на все життя причарувала його своєю красою. Після весілля його мати перевезла сімейний ткацький станок до Хижі і подарувала його невістці. Він зберігався у сім’ї Очкаїв  в робочому стані до 1956 року. На ньому заробляли на прожиток, бо лісозаготівля часто продавалася  новим власникам, а ті не хотіли справно платити інженерам та спеціалістам за їх роботу. Був навіть такий час, що родина виживала за рахунок цього ткацького  промислу. Хочу зазначити, що завдяки роду Очкаїв перебірне ткацтво зародилося у всіх волоських селах Угочанського комітету. Це був єдиний народний промисел, який проіснував більше 150 років у цьому регіоні, він і донині зберігся на Затисянщині. Сім’я довго зберігала робоче креслення на цей ткацький станок, а в чоловіків навіть виникала ідея про створення ткацької фабрики. Але не так сталося, як гадалося. Родина була не із бідних, і це викликало заздрість у деяких односельчан, які любили нажитися за рахунок награбованого. Саме вони декілька разів грабували ткацьку майстерню, а одного разу, навіть, підпалили її. У результаті цього її господар помирає від серцевого нападу, а його син Андрій тоді перейнявся цією справою і професійно почав займатися перебірним ткацтвом. Завдяки чому цей промисел започатковано було майже у всіх селах комітату. Вироби Андрія Очкая охоче купували на базарах у Севлюші, Сату Маре, Ніредьгазі, Хусті. Була у родині і велика бджолина пасіка, з якої заготовляли стільки меду, що ним забезпечували усю округу. Місцеві  теслярі для цієї продукції виготовляли спеціальні дубові бочечки, в яких можна було перевозити мед далеко.  У другій половині 70 років минулого століття місцеве сільськогосподарське підприємство, що діяло на основі об’єднання колишніх колгоспів, почало розширювати сфери господарської діяльності. І тодішній керуючий відділком №4 п. Котей порекомендував директору М. К. Моторному створити бджолину пасіку в с. Хижа. На посаду бджоляра рекомендував саме В. А. Очкая, бо знав його захоплення  і був у добрих стосунках з ним. У перших роках це була невелика бджолина пасіка, але завдяки старанню завідуючого, вона збільшилася з кілька десятків до півтисячі. До цієї справи Василь Андрійович  залучив усіх членів сім’ї: дружину, яка працювала  вихователькою у дитсадку, і двох синів – Андрія та Артура, які потім теж стануть бджолярами. А старший син навіть закінчить Ленінградську академію і здобуде спеціальність вченого бджоляра і стане одним із перших у Виноградівському районі, хто матиме вищу освіту по цій спеціальності. Звичайно, досвід батька та місцевих пасік стане йому у пригоді і буде взято за основу для його наукової роботи. Але життя змусить його покинути наукову практику і податися за кордон на заробітки.
Роздержавлення радгоспу-заводу ім. Шевченка, що проводилося у 2004 році, надало право колишнім його робітникам володіти майновими приватизаційними сертифікатами на все майно, що було у радгоспі. Але основними акціями заволоділи нечесні підприємці. До бджолиної пасіки нові господарі ставилися лише із вигідних позицій і, навіть, нехтували цією справою. Василь Андрійович хотів, було, викупити всю пасіку, але, коли йому назвали суму, то зрозумів – це не для нього. Звільнившись із займаної посади, зайнявся бджолиною пасікою самостійно уже на власному господарстві. Сьогодні  його бджолина пасіка одна із найкращих у районі. Дружина Марія Василівна ретельно веде санітарний журнал кожного вулика і допомагає фасувати пахучий мед у банки, а потім реалізує його.
– Наш мед дуже корисний в тому плані, що він збирається бджолами із дикоростучих трав та цвіту кущів, що ростуть у підніжжі гори Фрасин і є натуральним природнім продуктом. Він, в основному, із акації, кизилу, ожини, липи, – каже Василь Андрійович. – За нектаром бджоли летять навіть у Румунію, а там є досить великі резерви квітучих полонин. Кордон їм не перешкода.
Мед у сім’ї Очкаїв не застоюється. Любителі природних  екзот наперед записуються на такий мед, який їм потрібен. Найбільшою популярністю користується весняний мед. Але, як зауважила дружина, мед із ожини краще підходить старшим людям і діткам. Він лікує печінку та призупиняє старіння організму. Його постійні клієнти довіряють бджоляреві, бо він свою справу веде з щирим серцем і любов’ю. Не дивлячись на те, що вже минули основні роки життя, Василь Андрійович не втрачає життєвого оптимізму. Він постійно в роботі, та займає активну життєву позицію. Завдяки його старанню у селі було побудовано ще одну церкву, а також створено більше 10 сімейних пасік. Він – щирий і відкритий. Ділиться досвідом і радіє з того, коли за бджолярство беруться молоді сім’ї. У спеціальний сімейний зошит хижанський бджоляр тепер уже записує свої спостереження, бо бджоли – Боже створіння і людство багато чого запозичило від них. А їхня продукція – найкращі ліки для покращення здоров’я людини. Так вважає Василь Андрійович,  котрий із щирим серцем і любов’ю турбується про бджіл.
Василь ІВАШКО, с. Черна