Поезія, народжена в окопах. Герої житимуть серед нас і на устах наших

Не дарма в народі кажуть: дерево з міцним корінням вітер не звалить. Привела це прислів’я неспроста. Той, хто пише, продовжує писати при будь-яких умовах і обставинах. Підтвердженням цьому є дві останні збірки поезій Володимира Тимчука «Зі сходом сонця» та «Азовом…Заскрижалені…». Вони стали своєрідним щоденником автора, який на лінії фронту українського Приазов’я (місто Волноваха, села Новотроїцьке, Старогнатівка, Гранітне, місто Маріуполь) провів 8 місяців. Як людина, офіцер, учасник безпосередніх подій все тут пережите, побачене, оцінене свідомістю, пропущене через призму серця, наважився передати непересічному читачеві, до рук якого з часом його поезія дійде. Без описів історій, людського болю, щоденної високої напруги, автор спробував правдиво показати не тільки хід війни з її трагічними наслідками, але Людину, яка перейшла з мирного життя і одразу опинилася в епіцентрі зони бойових дій. Тут поступово відбулося її переосмислення вартості самого життя, сприйняття переживань, коли війною війнуло в лице, а словом вогнистим зажила аорта. Перемагаючи власний страх, бійці одразу лицем повертаються до свого роду, його коріння. Звівшись, стають на повний зріст, щоб захистити свою національну велич, особисту гідність, всенародну самобутність, нарешті, своє особисте «Я». Сліпа війна вже не лякає нікого. Кожен чітко усвідомив: ні втома, відступ і наступ вже не змінять їхнього тверезого вибору, розуміння сенсу свого життя. Поки в кожному захиснику-оборонцю живе душа – він підніматиметься, вступатиме до бою, аби Богом нашій нації відміряна земля, залишалася недоторканою, відвойованою, захищеною. Це усвідомлений справжній чоловічий вибір. За ним – свята ІСТИННА: ніякого ворога неможливо здолати, перемогти, якщо не рухатись чолом вперед. Автор переконливо пише: «Нам стояти на межі – за правду й гідність. Ось наш бій…».

Всю збірку «Азовом… Заскрижалені…» пронизує відчуття єдності Любові і Світла. Найзаповітніше людина завжди глибоко і надійно у серці береже. Його вірші народжувались в окопах. Ні пандемія, ні карантинні обмеження не перешкодили його змозі творити. По новому відчував Україну у своєму осяганні на території Донецької області. Саме тут писалися нові вірші військового поета, підполковника збройних сил України, науковця, освітянина і просвітянина, перекладача та автора низки книг, що стали яскравим дзеркалом відображення військової тематики у творах літератури і мистецтва. Це – безцінна перлинка у спадщині національної культури України.
Новизною стало і те, що презентацію першої збірки «Зі сходом сонця» проводив з місцини перебування на сторожі рубежів нашої держави 18 квітня онлайн у сервісі для відеозв’язку Zoom, другої – 10 червня. Її модерувала Юлія Баїр. Читали вірші, відповідали на запитання читачів, доносили до глядачів свої думки і враження.
Що нового знайде читач у останньому літературно-художньому виданні автора? У розділі «Межислів’я» подані 35 цікавих думок Володимира Тимчука. Вони стали своєрідними сонетами, набрали змісту крилатих слів. Читаючи їх, кожен знайде змодельовану автором свою фразу, свій зміст, конкретне уточнення і вдале доповнення, зроблений висновок. Продовженням розбудженої автором думки залишиться 71 поезія. Кожна – зіткана з протилежностей. Вражає лаконічністю і образністю. Поет дивує читача не лише словом, але й розгорнутою уявою і образністю. І той уже бачить на Різдвянім столі не кутю, а томик нескореного духом Василя Стуса, далеке засвітнє світло, котре вперто зводить час майбутній і минулий. Затісненим для дужих стає рай. І кров на снігу не дивує. Це вже не життєвий обман, а дійсність. І вишиваний рушник на руках стає оберегом, і війною війнуло…і втратами…вкотре… Хто впав – тих судилось віддати землі. В душі залишилось невгасле відчуття, що за день зробив сьогодні ти значущого. Рука повільно пересуне день календаря. Але ми стоїмо…на метр рівня поверхні землі. З вибраним ґрунтом по обидві руки – у повен зріст…

Тут відчуваємо усе: минуле, народи, які колись проходили ці землі, пожертви, які вони несли, серця, в яких палала і любов, і ненависть…В ярах і балках Волновахи свій вимір часу і життя. Шосте літо не жито-пшениця, а приховані розтяжки, міни, згарища, шрами, залишені після гарячого і запеклого бойовища…
Глибокий аналіз і оцінку в збірці «Азовом… Заскрижалені…» зробила кандидат філологічних наук, доцент зі Львова Тетяна Єщенко у рецензії «Хрещається у слові відроджений Христос». Новинкою у цій збірці стала післямова автора «Навздогін сонцю». В ній окреслив своє поетичне напрацювання, згадуючи поіменно звитягу, славу, пронесену на прапорах попередників. Це – Холодний Яр, Мазепа, Святослав, Мономах…Овіяних славою, пам’ятаємо. Ворогів землі Вкраїнської, без сумніву, поборемо. І житимуть герої серед нас, і на устах наших їхня доблесть і слава не померкне.
У віршованих текстах поета є багато військових термінів, які рядовому читачу маловідомі. Тому автор дає свої обґрунтовані пояснення. Стануть вони цінним дороговказом і повчальним доповненням до поглибленого розуміння кожного поетичного твору, народженого на передньому краї оборонної лінії на Сході.
Про самого автора: хто він є і з чим прийшов до свого читача? Тут вдало приведені окремі відомості про нього, його особистість, подана хронологія його книжкових видань, розроблених і втілених авторських проектів та участь в масових мистецьких акціях і заходах.

Марія Конкіна