Про конкурентів, розвиток та перспективи Закарпаття

Усього за кілька місяців в Україні змінився президент, а вже за кілька днів матимемо і новий парламент. І, схоже на те, що склад його суттєво оновиться, оскільки суспільство чекає змін, а для цього потрібні нові кадри. За місце у Верховній Раді у 73 виборчому окрузі змагаються два чинних народних депутати. На противагу їм виступає нова у великій політиці людина, кандидат-самовисуванець Владіслав Поляк. Згідно з результатами останніх соціологічних опитувань, саме він є лідером перегонів. Ми поспілкувалися з політиком про проблемні точки Закарпаття, його перспективи і які зміни наш край очікує. Лідер перегонів у 73-му окрузі Владіслав Поляк у своєму інтерв’ю розповів про конкурентів, розвиток та перспективи Закарпаття.

– Чому Ви обрали шлях до парламенту, а не, скажімо, можливість обійняти пост одного із заступників голови облдержадміністрації?
– Я притримуюся тієї позиції, що кожен має займатися своєю справою, і кожен має робити те, що вміє. З 2010 року я перебуваю у статусі депутата – спочатку міського, тепер обласного. Це специфічна діяльність, пов’язана з безпосереднім контактом з виборцями. Державне управління – геть інша сфера, що працює за своїми законами. З депутатством у мене пов’язано багато напрацювань, реалізованих проектів, контактів зрештою. Я живу у маленькому місті і знаю, які його проблеми, з якими проблемами щодня стикаються його жителі. І чітко бачу, що вони чекають змін. І ці зміни мають іти згори, на законодавчому рівні. Зокрема, для Закарпаття є речі, які потрібно було реалізувати ще кілька років тому.
– Що ви маєте на увазі?
– Передусім я говорю про трохи більшу свободу регіонів і впровадження виборів губернаторів. Випереджаючи ваше запитання, відповідаю, що це не сепаратизм. Просто, що б не казали в Києві, вони нас там ніколи не зрозуміють. Бо закарпатці ментально інші, бо ми європейці більше, ніж кияни. І я переконаний, що закарпатці самі мають вирішувати свою долю. Самі повинні обирати, хто керуватиме областю. А не приймати того, кого поставить офіційний Київ, потім тільки в інтернеті вичитуючи, що то за людина прийшла, не знаючи, яка його програма, і яке його бачення розвитку регіону. Керівника області повинні обирати так само, як ми обираємо міських голів, депутатів і президента. І відповідати він повинен перед закарпатцями. А сьогодні це просто якась номінальна посада виходить, на якій вже багато губернаторів вирішували свої власні питання.
– А у Вас яке бачення розвитку регіону?
– Працюючи над передвиборчою програмою, ми зосередилися на змінах до законодавства – їх потрібно вирішувати нагорі. А питаннями розвитку області мають займатися безпосередньо керманичі Закарпаття. І перше, що, на мою думку, треба зробити, – варто знайти іноземних експертів, хороших спеціалістів, які б зробили обстеження всієї області і написати новий план області. У нас же як це відбувається: план регіону робили ще у 60-х роках, тепер просто кожні 5 років «титулку» змінюють і от вам весь аналіз. Технології ж змінилися за 60 років, це очевидно. Із сучасних гаджетів 60 років тому були тільки калькулятори. Світ змінився. Якщо подивитись, як живуть наші сусіди, то складається враження, що ми безнадійно відстали. Береги наших річок обростають сміттям, а не зеленню, стоять занедбаними по всій області сотні радянських будівель, які можна реконструювати і відкривати на їх місці підприємства, культурні центри, заклади для дітей чи просто заклади для дозвілля населення. Замість того, щоб використовувати зелену енергію закарпатської природи, ми постійно стикаємося зі стіною непорозуміння і ворожнечі, котра виникає через банальну відсутність інформації. І цей список можна продовжувати, здається, до безкінечності.
– Це все правильні і очевидні речі. Але дайте трохи конкретики, наведіть приклад.
– Прошу. Аеродром у Мукачеві, про котрий вже ходить людський погововір. Його занепад і втрати, які сьогодні через це несе економіка Закарпаття, – це безпосередньо відповідальність сім’ї мого опонента з Мукачева і всіх наступних мерів міста і губернаторів. У радянські часи летовище вважалося одним із найкращих на західному кордоні Радянського Союзу. Воно могло приймати вантажні та пасажирські літаки. Аеродром був обладнаний складами, десятками ангарів, сучасною інфраструктурою протиповітряної оборони. Його закрили, розграбували, а міг сьогодні стати міжнародним аеропортом. Такі ж військові аеродроми були свого часу збудовані недалеко від закарпатського кордону у м. Кошіце (Словаччина) та у м.Дебрецен (Угорщина). Сьогодні це аеропорти, які виконують міжнародні перельоти у різні куточки Європи. І тепер, щоб скористатися доступними авіарейсами, закарпатцям треба їхати закордон. А це ж можна було робити просто у нас у Мукачеві. Ви зауважте, що і у Львові аеропорт отримав статус міжнародного лише у 2012 році. Це ж Закарпаття – вікно України в Європу. І ми вже років 15 спокійно могли б бути монополістами на ринку авіаперевезень у західній Україні. Але, на жаль, цього ми не маємо.
– З аеропортами, на жаль, у нас щось не складається. Але в нас є залізниця. Не так давно з’явилося залізничне сполучення з Будапештом. Це не літаком летіти, звісно, але за 7 годин без черги на кордоні ти вже в столиці Угорщини.
– Так, є таке. Хороша штука, давно очікувана. Однак мені видається доцільним запустити маршрути Будапешт – Берегово, Будапешт – Виноградів. Тут компактно проживає більша частина угорськомовного населення Закарпаття. Для них це затребуваний і потрібний маршрут. Крім того, це дасть можливість збільшити потік туристів в обидва боки, скоротити час у дорозі до 4-5 годин. Швидка подорож з комфортом і за чашечкою кави, доступом до інтернету – чи ж не про таке мріє кожен, хто користувався послугами Укрзалізниці?!
– Не так давно ЗМІ публікували Ваш коментар щодо заяв міністра освіти і науки Лілії Гриневич, які стосувалися її зауважень до знання угорцями Закарпаття державної мови. Ваші заяви були досить категоричними. Розкажіть про це більше.
– Якось так виходить, що у Києві про Закарпаття говорять переважно у двох ракурсах: контрабанда і угорці. Якщо перший пункт, то це більше кримінальна площина і стосується вона лише певних людей, то у випадку з угорцями – це вже міжнародна площина. І в таких ситуаціях зачіпаються інтереси усієї області, адже компактні поселення представників різних нацменшин розкидані по всьому Закарпаттю. Я не втомлюся наголошувати, справа не в тому, як угорці чи румуни Закарпаття знають державну мову, а в тому, як у них її викладають. І це вже проблема не в учнях, а в системі освіти, відповідно, саме міністерство і має нести відповідальність за такий низький рівень освіти і викладання української мови в регіоні. Не треба самостверджуватись за рахунок притискання нацменшин. Ми ж живемо, начебто, у демократичному суспільстві. Але помиляються ті, хто вважає, що демократія – це диктатура більшості. Демократія – це врахування думки та інтересів меншості. А утиск інтересів, як це у нас відбувається повсюдно, це у своїй більшості – просто совок. Я переконаний, що для того, щоб підняти якість освітнього процесу, потрібно ретельно підбирати кадри і заохочувати педагогів. Якщо вчителі матимуть гідну заробітну плату, вони до роботи ставитимуться інакше, зрештою, молоді і талановиті кадри з більшою охотою будуть іти працювати в школу, а не поневірятися по заробітках.
– Але вчителі не мають такої зарплатні, як і лікарі. Тому процвітає корупція: дипломи купуються, а лікарі без грошей не лікують.
– Ваша правда. За даними соціологічних опитувань, українська медицина – найбільш корумпована галузь. Це все замкнене коло, яке ніяк не розірветься: з одного боку пацієнти дають хабарі, з іншого боку – лікарі їх беруть, щоб прожити, бо зарплата у порівнянні з відповідальністю, яку вони щодня несуть, – мізерна. Думаю, що із впровадженням медичної реформи ця ситуація дещо зміниться. Крім того, нам потрібно застосовувати більше сучасних технологій у сфері медицини: вводити в обіг електронні записи до лікарів, робити електронними призначення лікарів, як це є у Європі. Тоді було б більше відповідальності медпрацівників за їх дії. Адже чи не у кожного в оточенні була ситуація, коли лікар зробив призначення, а стан хворого чи то без змін, чи то різко погіршується.
Лікар має відповідати за свої призначення. Запровадження електронних рецептів дозволить будь-якої миті перевірити, які препарати він призначав, яке було їх дозування, вдасться з’ясувати, наскільки виправданими були ті чи інші призначення. А найбільше йдеться про впровадження електронної картки пацієнта. У Виноградові, наприклад, такий проект вже реалізується із собаками. Для них створюють електронні картки, а за ними можна простежити життя тварини від народження, всі щеплення, чим хворіла, які оперативні втручання проводились – і не потрібні більше ніякі папірці. У людей такого нема… Надіюся, поки.
– Вже зовсім скоро – день голосування. Що Ви очікуєте від нього? Можливо, Ви б хотіли щось сказати своїм землякам, виборцям.
– Вибори – це завжди рубіж. Вони проводять уявну риску, після якої починається нова віха історії. Ми з вами зараз перебуваємо на дуже важливому і цікавому етапі нашої історії. Ми на порозі весни змін, якщо говорити словами соціологів. Своїм вибором на президентських виборах українці провели мирний майдан, змівши з посад стару владу, старих лідерів. За кілька днів – черговий етап. Закарпатці стоять перед складним вибором, але і простим водночас. Я не хочу говорити про інші округи, бо можу не володіти ситуацією досконало, але щодо свого округу можу сказати впевнено. Разом зі мною за перемогу змагаються два чинних депутати. Ніхто з них жодного разу не виступив на захист закарпатців. Ні у питанні мови, ні у питанні автомобілів з іноземною реєстрацією. Наші люди такого не пробачають, їх не проведеш пустими обіцянками і примарними благами у майбутньому. Вони чекають конкретики. Конкретних кроків і змін. І нових облич. Певний, результати голосування лише підтвердять мої слова.
Бажаю Вам успіху! Дякую за розмову!
Прес-служба кандидата у народні депутати України

Матеріал друкується на правах політичної реклами