БАГАТСТВО ЇХНЬОГО РОДУ

Цьогоріч у травні, напередодні Дня матері, цій милій, моложавій на вигляд виноградівці Ганні Керечанин було вручено державну нагороду та присвоєно звання «Мати-героїня». Ми вирішили поспілкуватися з нею, аби дізнатися її секрет щасливої родини та поцікавитися, чи вважає вона себе дійсно героїнею?..
Виявляється, подружжя теж народилося в багатодітній родині: Ганна Василівна молодша з чотирьох дітей, а батьки її чоловіка, Івана Михайловича, зростили і виховали п’ятьох дітей. До слова, його матері – Ганні Іванівні Керечанин недавно також було вручено державну нагороду та присвоєно звання «Мати-героїня». Отож, доля героїчного материнства Ганні Василівні, мабуть, передалася спадково. «Так, це я успадкувала від мами, – посміхається моя співрозмовниця. – Такий ось ми сильний рід, бо народжувати дітей може тільки сильна жінка – і не тільки фізично, але й психологічно. А нам із чоловіком Бог подарував п’ятьох чудових дітей».
Старшому сину Іванові 32 роки, Ярославу – 27. Обоє здобули освіту, але так склалося життя, що за спеціальністю не працюють. Донька Анютка тільки-но закінчила економічний факультет Тернопільського Національного університету, а Сашко та Сергійко – школярі.
– Я понад усе люблю свою сім’ю, велику родину, люблю працювати, – вела мову Ганна Василівна. –  Але в цьому важкому світі, в умовах сьогодення важко зростити дітей. А часом погляди людей на багатодітних матерів зверхні, зневажливі. Таке принизливе відношення, бувало, відчувала й на собі, мовляв, навіщо Вам п’ята дитина? Дізнавшись, що завагітніла, розгубилася: по-перше, мені на той час було вже 39 років, по-друге, а як сприймуть цю новину старші діти? Але вони мене настільки підтримали, що я цього й не очікувала. Натомість зовсім протилежний випадок довелося мені спостерігати в лікарні, коли жінка мого ж віку вимушена була позбутися дитинки на восьмому місяці вагітності через тиск рідних і близьких. Лікарі, звісно ж, засуджували такий вчинок, але сім’я прийняла таке рішення…
Несподівана новина про вагітність дружини п’ятою дитинкою спершу шокувала й Івана Михайловича. Але Ганна Василівна як мудра і сильна жінка взяла себе в руки  та заспокоїла і його: «Все буде добре. Якщо Бог довіряє нам п’ятьох дітей – на те його воля. Недарма в Слові Божому написано, що діти – то є благословення. Господь не дасть нам більше випробувань, ніж ми можемо витримати». Вона щиро вдячна Богу за своїх діток, державі – за те, що підтримує і шанує багатодітних матерів. Проте, вважає, що дітей потрібно не тільки народити, але й вивести в світ і виховати добрими людьми. Тільки така мати заслуговує називатися героїнею.
А вона тішиться, що має хорошого й уважного чоловіка, підтримку якого відчуває щодень, адже він розуміє, що на плечах жінки домашні клопоти лежать важким тягарем. Допомагали й старші діти, яких мати змалку вчила бути самостійними, прищеплювала працелюбність. Приміром, у період консервації підключала до роботи всіх і робили все гуртом. І навіть найменшенький, 9-річний Сергійко, буває, питає: «Мамочко, що тобі допомогти?».
А в святкові та вихідні дні вся родина збирається за великим столом. Колись Ганна Василівна думала, що діти одружаться, створять свої сім’ї і покинуть їх, батьків. Але, дякувати Богу, подружжя Керечанин збагатіло двома невісточками (так тепло і ніжно називає їх свекруха), зятем та трьома внучатами. І хоч щонеділі батьки готують великі казанки, але не можуть натішитися багатством свого роду. А тепер, коли син Ярослав будує хату, мати радить йому: «Славику, плануй великий зал, аби в ньому за великим столом ми могли всі зібратися».
«Що для Вас, багатодітної матері, берегині сімейного вогнища, було найважчим?», – питаю Ганну Василівну. «Найважче було мені в той час, коли діти, бувало, хворіли, – відповіла вона. – Їхній біль сприймала, як свій». Іще були й важкі часи та великі труднощі, особливо наприкінці 90-х, коли на роботі, де працювало подружжя, не виплачували заробітну плату. Діти росли, а вони поступово ставали на ноги. Не цуралися ніякої роботи та підзаробітків. Тим більше, Іван Михайлович – майстер із золотими руками. А Ганна Василівна нині – успішна жінка, приватний підприємець (торгує на малому ринку).
– Чи радили б Ви з висоти свого життєвого досвіду молодим жінкам ставати багатодітними матерями?– питаю насамкінець «Матір-героїню».
– Цей шлях – не тільки недоспані ночі, материнські тривоги і турботи – то великий труд, який потребує неабиякого терпіння, – на мить замислившись, відповіла вона. – Мені ж турбота про п’ятьох дітей була не в тягар, а в радість. А коли через нестатки рушаться сім’ї? Тому жінка повинна бути мудрою, а між подружжям має панувати любов, взаємоповага та взаєморозуміння. У цьому, думаю, й полягає секрет щасливої родини. А щодо дітей, то вважаю, що батьки повинні виховувати їх, прищеплюючи їм змалку віру в Бога, повагу та любов, шану до старших, людяність та порядність.


Ганна КОБАЛЬ

comments powered by HyperComments