НА СХИЛАХ ЧОРНОЇ ГОРИ ДОЗРІВАЄ ДИВО-ВРОЖАЙ ПЕРСИКІВ

Про унікальний персиковий сад, виплеканий на Чорній горі виноградівськими братами-садівниками Дмитром і Степаном Боднарюками, «Новини Виноградівщини» вже публікували матеріал кілька років тому. Але тоді, коли ми спілкувалися вперше, буяла весна і мені не пощастило побачити диво-сад у всій його красі, коли гілки дерев вгинаються під вагою соковитих барвистих плодів. Проте недарма кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути. У цьому я переконалася цими днями, коли на запрошення Дмитра Петровича вирушила до його персикового саду. Тут уже побували журналісти не тільки Виноградівської ТРК, але й обласного телебачення, телеканалів  НТН, М-студіо,  двічі – ІСТV.
664 кам’яних сходинок, вимощених вручну батьком і сином, ведуть від підніжжя Чорної гори до персикового саду. Більш ніж 1000 каменів пролягли рукотворною доріжкою до ділянки Боднарюків. Нелегко було, скажу вам, долати той крутий підйом на вершину гори в більш ніж 30-тиградусну спеку, але воно того вартувало! Бо якщо є десь куточок раю на землі, то він на Чорній горі, де на терасах щедрою ряскою дозрівають оксамитові яскраві плоди. Я смакувала персики різних сортів з неперевершеними смаковими якостями з виноградівського Едему і споглядала чудовий краєвид – унизу, мов на долоні, розкинувся Виноградів…
Родина навіть не підраховувала точну кількість дерев. Адже поповненням зразків своєї колекції садівник займається постійно – розширює плантацію на цій Богом даній землі. Адже персиковий сад розміщений на унікальній місцевості – південному схилі Чорної гори, захищеному зусібіч від північних вітрів. Наразі, як не дивно, територія засаджена на 70%, хоча садівник постійно додає нові сорти, торік, приміром, засадив більше 300 дерев, цьогоріч планує додати ще сотню. На місці тих, які не виправдовують себе (не відповідають вимогам ринку), з’являються нові. Таким чином, наразі в персиковому саду налічується в межах двох тисяч дерев. Незважаючи на погодні умови, з кожним роком сім’я Боднарюків тішиться все кращими врожаями. Торік, каже садівник, був мега-врожай, а в цьому році – втричі більший. Благо, прокладено колії та облаштувано підйомник, тож із транспортуванням плодів проблем немає. «Наше благополуччя зростає поступово – і я рахую, що це нормально, пишаюся цим, бо ми не крадемо, не обманюємо, а живемо з праці рук», – каже мій співрозмовник.   В саду – більше 40-ка сортів, але його  основа – кістяк, який залишиться на довгі роки – 20-25 сортів, випробувані часом, досвідом і ринком – ті, котрі Боднарюки поставили «на конвеєр».  Це, зокрема, знаменитий «Діксіред», який вважається королем персиків, «Рейд Хавен», «Нью Хавен», «Блейзінг Голд», «Спрінг Голд», «Ноп шогар» та інші.
Навіть не віриться, що з 6-ти соток унікальний персиковий сад розрісся до 2-х гектарів. Він міг би бути справжньою туристичною Меккою. Це нормальна європейська практика. Туристам було б цікаво подивитися персиковий сад на висоті 400 метрів над рівнем моря на рукотворних каскадах-терасах, сформованих нашими далекими предками з каменю вулканічного походження, що має здатність акумулювати тепло і віддавати його грунту. Адже для Європи – це дивина. У 2008 році туристи йшли до персикового саду охоче, але садівник вважає, що поки що триває процес становлення і відповідних умов для прийому туристичних груп немає. А ще й вільного часу обмаль. Адже персики, які Боднарюки збирали торік за два тижні, цьогоріч дозріли за тиждень і врожай цих дерев був утричі більший. Їхні плоди затребувані, здавалося б, з реалізацією проблем немає – попит є. Проте блакитна мрія подружжя Боднарюків – аби на Виноградівщині запрацював плодоконсервний завод, бодай невеличкий, аби жителі Виноградівщини мали де реалізовувати вирощені власноруч овочі та фрукти. «Шкода також, що немає можливості забезпечувати дарами Чорної гори жителів міста і району», – вів мову Дмитро   Петрович. Виявляється, у Боднарюків був задум про розміщення торгівельної точки – намету в центрі міста, реалізувати який не вдалося…
Крім персиків, допоки сад був молоденьким, родина вирощувала кавуни та персидські солодкі дині, помідори та огірки. Плекає також виноград, гранати, інжир і ківі. А загалом садівництвом Боднарюки займаються вже більше 20-ти років. Відтоді й зробили для себе висновок: головний пріоритет – це персики. Адже саме ці дерева, на відміну від винограду, значно легше витримують посуху і набагато витриваліші. Уявіть собі: на виноградній лозі 23-річного куща ледь-ледь дозріває три грона, а поряд росте персик з 80-кілограмовим урожаєм – і чудово почувається. Сухе повітря надзвичайно сприятливе для персиків. Сезон починається 16 червня, а закінчується практично на початку вересня.
Садівник завжди готовий поділитися своїми секретами вирощування персиків (зокрема, стосовно обприскування, обрізки, підживлення, мульчування). А своїм першим вчителем Боднарюки вважають Бориса Івановича Білоуса – з ним, ученим агрономом, досвідченим садівником, брати радилися, він консультував їх. Вони виконували його рекомендації – і успіхи не забарилися. І саме він був першою людиною, яка підтримала їх задум про сад. Від нього вони почерпнули дуже багато знань та інформації, за що йому й досі щиро вдячні. А він, їхній наставник, каже, що потрібно низько вклонитися цим працьовитим  людям за те, що на занедбаній, пісній землі, зарослій тереном, шипшиною і чагарниками, вони, доклавши титанічну працю, виплекали унікальний сад і відроджують славу Чорної гори.
Ганна КОБАЛЬ

comments powered by HyperComments