Шукайте спільну мову з дітьми сьогодні, завтра може бути пізно

5

Привіт усім, хто дбає про здоров’я, безпеку і саморозвиток!

 Сьогодні заходив до школи відвідати свою доню. Був там буквально декілька хвилин. Але вражень вистачило на те, щоб сісти і написати цю статтю. Запитаєте, що саме вразило? Відповім. Спілкування дітей між собою. Як би це не було дивно, але, виявляється, дітей, які вдома ведуть себе перед батьками пристойно, в компанії однолітків  важко впізнати. Їх спілкування насичене нецензурними словами з присмаком вульгарності. Розумію, що неформальна поведінка підлітків, це форма їх самовираження, самоствердження, придання собі унікальності, ідентичності і таке інше. Але тематика спілкування при цьому могла би бути більш задовільна чи корисніша. Постає запитання звідки це береться у дітей. З книжок, радіо чи телебачення? Звісно ні. Адже нецензурщину в літературі та в ефірі не почуєш. Отож, проситься на вуста висновок. Це заслуга батьків. Діти – копії своїх батьків, точніше прихованої сторони своїх батьків. Вони говорять те, що чують і що їм знайомо.…
Шановні батьки, будьте уважними. Не провокуйте своїх дітей на створення життєвого фону, який не сприяє здоровому розвитку дитини, по своїй суті не приносить нічого доброго. Спілкуйтеся більше з дітьми напряму. Давайте їм можливість розвивати свій внутрішній світ і кругозір через призму вашого цілісного позитивного бачення, а не на підставі підслуханих фраз, вирваних з контексту і розтлумачених дитиною на свій розсуд. Прийшовши додому з роботи, де все йшло не так, як хотілося б, батьки, знервовані і змучені, часто не контролюють свою лексику в  спілкуванні. Їм двом зрозуміло про що йдеться і може, вилаявшись один одному, заспокоюються, а діти не знають причин лайки, вони просто запам’ятовують, і вважаючи таке спілкування «дорослим», користуються отриманими «знаннями». Це непомітно, так як діти, щоб приховати «нелегально набуті знання», старанно їх приховують, контролюючи своє спілкування з батьками. Проте в колах однолітків все випливає назовні.
Багато хто з батьків вважає, що поганому дітей вчить «вулиця». Так, «вулиця» вчить, але тільки у тому випадку, коли дитина не має можливості вчитися у батьків, коли досвід «вулиці» цінується нею більше за досвід батьків. І причина цьому – нестача уваги зі сторони батьків. Причин непорозумінь дітей з батьками може бути багато, проте всі вони стають неважливі, якщо почати спілкування з дітьми нарівні. Зауважте, не на одному рівні, а саме на рівних. Навіть можна сказати на рівних правах. При цьому не повчайте, а вчіть. Не влаштовуйте допити, а слухайте і діліться своїм досвідом. Не забороняйте погане, а розказуйте про хороше. Сійте добро в душах дітей і тоді там не залишиться місця для зла. Зачіпайте теми, які цікавлять дитину. Щоб не помилитися з темами, слухайте. Будьте уважні до своєї поведінки і слідкуйте за поведінкою дітей. Більше правильної уваги і переконаєтеся, що діти залюбки спілкуватимуться з вами і знання, отримані від вас, будуть набагато ціннішими для них, за «вуличні». З власного досвіду знаю, яким приємним є відчуття порозуміння з власною дитиною.
До теми, пригадую повчальну історію про батька і сина, яку колись читав у дописах Діани Віссон. У ній йшлося про наступне.
Якось батько однієї родини, як і щодень, прийшов з роботи. Із серйозним виглядом лиця він сів за свій робочий стіл і взявся за якісь паперові справи.
Маленький синочок, побачивши, що його татусь сидить сам-один у кімнаті, каже мамі:
Я піду до татка, йому напевно самому сумно.
Дай татові спокій! Хіба не бачиш, скільки у нього роботи?
Та син все одно увійшов у батькову кімнату, тихо прочинивши двері. Став тихенько обабіч і якийсь час спостерігав, як тато зосереджено щось занотовував у своїх паперах.
А що у тій папці?– спитав стиха.
Тобі цього не зрозуміти.
Я спробую!
Ну, раз так… Тут інформація про дуже важливі збори, порядок денний, списки людей… Словом, все, що я роблю протягом дня.
Синочок сумно заглянув таткові у вічі і спитав:
Тату, а ти записав туди мене?
Якщо ви любите своїх дітей, приділяйте їм увагу і час. Навчіться спілкуватися з ним, одночасно не вмішуючись в їх життя. Помагайте їм стати сильними, шукати невідоме, але при цьому не намагайтеся нав’язувати свої ідеї і готові алгоритми вирішення проблем. Це для них зайве. Це загальмує розвиток і не дасть дітям в повній мірі проявити свої можливості. Образно кажучи «Дайте дітям вудку і навчіть нею користуватися, а не суйте їм у руки рибу».  
В статті викладені мої враження і спостереження. Може хтось незгідний? Завжди радий почути інші думки. Особливо думку професійних педагогів, вихователів, психологів і валеологів Виноградівщини.  
Маю надію, що знайдуться читачі, які, дочитавши статтю, переглянуть свої позиції в ставленні до дітей. Разом ми зробимо цей світ кращим! Всі охочі можуть зв’язатися зі мною через сторінку в соціальній мережі Facebook або зателефонувавши на номер           050-906-39-36.
З повагою Віктор Черніков.

comments powered by HyperComments