Черпає натхнення у виноробстві, вирощуванні фруктових екзотів та цікавих тварин

З Михайлом Талабірою знайома зі свого першого робочого дня в редакції, адже тривалий час він верстав районну газету «Новини Виноградівщини» і, до слова, був першим комп’ютерником у редакції та друкарні. Звісна річ, робота за комп’ютером вимагає всидливості. Та сидіти на одному місці – це не про Михайла Івановича. Він дуже активна і трудолюбива людина, веселий та компанійський. Вдома на подвір’ї в нього яблуку ніде впасти – всюди щось росте, буяє цвітом та рясніє врожаєм. Його дружина Роза Михайлівна любить квіти, а Михайло Іванович – різноманітні овочі, особливо екзоти. Чоловік переконаний, що в порядного господаря все має бути своє. От і він має своє вино, яке цьогоріч на фестивалі виноградарів-виноробів «Угочанська лоза» отримало золото у номінації «Ізабелла».
– Народився і зростав у Олешнику. Вдома у нас були виноградники і ми з братом допомагали батькові збирати врожай. Так як я був старший, більше роботи діставалося мені. Звісна річ, дітям не надто подобається, коли їх завантажують роботою. Проте задоволення я отримував від смакування різних сортів винограду, – ділиться спогадами мій співрозмовник. – Дитинство ж моє проходило у дідуся, котрий жив в урочищі Лемак-Тоня. Він любив ввечері, запаливши в хаті лампу (світла не було) випити погарчик вина. А наливав його із скляного графина із грезном винограду. Мені закарбувалося в пам’яті червоний наліт на стінках отого графина і неймовірний аромат напою. Роки пройшли. Купив дім для своєї сім’ї, де було кілька кущів винограду. Коли я почав оновлювати, пересаджувати виноград, питав у старших досвідчених сусідів, які сорти кращі. Радили Ізабеллу, позаяк вона витриваліша до погодних умов, хвороб та шкідників. Це – наш народний сорт винограду. Традицією є і лугош чи не в кожному дворі, який в літню спеку захищає від сонця, створюючи приємну прохолоду. Та весь врожай винограду за літо не з’їдаємо, тож чавимо з нього напій сонця. Перше вино було вдалим. Але роками сам на собі вчуся, вдосконалюю. У мене вдома 8 сортів винограду, тож виготовляю купажне вино, де домінує червона і рожева      ізабелла. Кожен окремий сорт збагачує напій неповторним ароматом. Найкраще вино не тільки дається легко пити, а залишає за собою чудовий післясмак і запах сонця й літа. Для мене найкраще смакує цей напій взимку до м’яса. А щоб вдавалося вино хорошим, вчився у знаних виноробів. Багато корисного почерпнув для себе від покійного Івана Табаки та Михайла Полички. Друзі та знайомі схвально відгукуються про моє вино. Та коли запропонували брати участь в «Угочанській лозі», засумнівався: «Куди мені до знаних корифеїв, які займаються виготовленням вина професійно. А я ж аматор, який чавить напій виключно для себе». Проте, спробував і був приємно вражений результатом, коли потрапив у 20-ку кращих. А от золота медаль для мене – справжня несподіванка. Це ж і стимул для особистого фахового росту.
Насправді Михайло Іванович доволі різногранна особистість. Дипломований художник у всьому бачить прекрасне – і в рослинах, і в тваринах. А коли вони, окрім натхненної краси ще й приносять користь, це взагалі чудово.  
– Батько вдома тримав нутрії для промисловості: шкурку здавав (тоді дуже були модними нутрієві шапки), а м’ясо ми їли. Воно має приємний смак. Дуже цікаво було за ними спостерігати, за тим, як вони живуть, як поводяться. Нутрії дуже чистоплотні, навіть моркву, коли поклали їм у клітку, перед тим, як з’їсти, вони мили. Воду їм треба було кожен день міняти на чисту. А от в сусіда були кролі та голуби. Тож і я в себе на господарстві почав тримати чорних свинок, перепілок, качок, курей різних порід, кролів. Доглядати за ними, чистити, годувати – це заняття для душі. Відчуваю прихід весни, як тільки ластівки прилетять. Взагалі люблю спостерігати за природою, от, до прикладу, тепер помічаю пташок, яких раніше не зустрічав на Виноградівщині. А нещодавно бачив на сотинах косулю. От коли природа оживає, радує зір різноманіття фруктів. Так, маю хурму, по два сорти персиків та ківі, гумі та інжир, японську айву, аронію, йошту, декоративну неколючу ожину, малину та смородину чорну, культурну ліщину. Багато ще чого б хотів посадити із екзотів, та земельна ділянка обмежує площею. – продовжує свою розповідь Михайло Талабіра.
Роботи не бояться трудолюбиві руки. Тим паче, коли є для кого трудитися, адже разом з дружиною тішаться трьома соколами-синами Віктором, Михайлом та Іваном, рідною донею для них стала чарівна невістка Тетянка, а найбільшою втіхою у житті – непосидлива та балакуча внучка Вероніка. Вона і є основним смакувальником дідусевих фруктів. Маючи таку чудову сім’ю, винороб та садівник Михайло Талабіра впевнений, що його улюблена справа знайде своє продовження в нащадках.
Наталія Кобаль