Федір Сільваші: відкрите вікно у світ. П’ЯТДЕСЯТ П’ЯТЬ ПОЛОТЕН НА СВОЄ 55-РІЧЧЯ

DSC04331Член мистецького об’єднання «Мистецька Угоча», художник Федір Сільваші добре відомий не лише у Виноградові, а й за його межами (Ізраїлі, Канаді, Угорщині, США, Чехії, Словаччині).  Роботи цього майстра частенько зустрінеш на стінах осель, позаяк вибирає та купує їх, зазвичай, жіноцтво. За все своє творче життя Федір Сільваші написав сотні пейзажних полотен. Його пензель не скудіє і зараз, зустрівши 55-річчя. Про «Сільвашівський» секрет успіху художниця, керуюча виставковою залою «Імпасто» Валентина Костьо відповіла просто: «Мистецькі твори, що не перенасичені як сюжетом, так колористично, сприймаються беззаперечно з першого погляду. До того ж пейзаж, який так полюбляє малювати Федір, – це відкрите вікно (ще одне у власній оселі), ще одна, хоч і уявна, прогулянка, відпочинок на природі. Багато світла і простору, багато енергії і любові до тої ж природи, те, чим переповнена душа цього художника».
Все своє життя Федір Сільваші пише картини. В цьому «винні» не гени, бо художників у родині не було (тільки дядько по маминій лінії пробував малювати олівцем). Тож майбутній митець майже самотужки оволодів технікою живопису. Допомогли заняття в гуртку «Чарівний пензлик», де займався в шкільні роки. «Цей гурток юних художників при Будинку піонерів вела   Одотя Панасівна Пацкан, – розповів Федір Степанович. – Я відвідував його п’ять років. Вже тоді зрозумів, що хочу присвятити себе малюванню. А ще майже всі канікули (літні і зимові) проводив у таборах «Юних художників» (Свалява, Перечин), де з нами займались відомі закарпатські живописці».
Закінчивши восьмий клас, він спробував вступити в Ужгородське училище мистецтв, але не добрав прохідного балу. Потім була служба в армії, після чого у 1980 році працював художником у райпобуткомбінаті аж до 2000-го. За двадцять років було створено чимало рекламних стендів, вивісок, плакатів. Але це не завадило одночасно малювати картини. Брав участь у різноманітних виставках, які проводилися у нашому місті. Заочно вступив до Московського державного університету мистецтв імені Н. Крупської, але провчився лише один курс і покинув. Каже були сімейні проблеми, а ще зрозумів, що для того, аби займатися улюбленою справою, диплом художника з вищою освітою зовсім не потрібний. Шкодує тільки за тими творчими роботами, що відправляв до вузу, бо дуже хороші були.DSC04333
Не легко художнику в наш час утримувати родину. Тож був період, коли доводилося не просто творити, а спрямувати всі творчі здібності на банальне заробляння грошей. За один рік намалював та продав понад 800 робіт. «Хтось подумає – це банальні «штамповки». Але запевняю вас, що до кожної роботи ставлюся з відповідальністю, віддаючи всі свої знання та вміння. Взагалі я не звик працювати над картиною довго. Якщо з’явилася ідея в найкоротші терміни намагаюся її втілити на полотні.
Разом з художником Степаном Кутланом я виставлявся в Угорщині у місті Фегердьормот. Довелося попрацювати в Будапешті, який знаю як свої п’ять пальців. Тоді побував у різних музеях та виставкових залах, зарядився таким натхненням, що за 15 днів перебування створив аж 60 картин», – поділився митець.
Він дуже любить природу рідного краю, його неповторні краєвиди. Саме їх передає на полотні, а ще добре вдаються авторові натюрморти. Картини виходять дуже реалістичні, насичені кольором і енергією самого автора, особистим баченням неповторності Карпатських схилів, краси річок та їх безмежних берегів. Їх зображає в різні пори року і переважно з натури, бо саме це, за його словами, – велика школа. Навчитися бачити прекрасне і втілювати його фарбами на полотні вдається завдяки пленерам, які, як зізнався, дуже полюбляє. Вони допомагають автору у створенні нового чергового шедевру, а також дуже корисні для обміну досвідом з колегами і саморозвитку кожного художника.
DSC04335Якщо вперше свої акварельні роботи Федір Сільваші виставив у п’ятому класі на паркані реформатської школи – це була виставка дитячих робіт, то своєрідним підсумком зрілої творчості стала перша персональна виставка на сорокаріччя, після якої йому запропонували роботу художника в міському будинку культури (вже виповнюється п’ятнадцять років як тут працює). Затим була ще одна у 2010. Наразі, зустрівши 55-річчя, втретє презентує глядачам свої нові полотна. Родина всіляко підтримує майстра пензля, позаяк і дружина Магдалина, і доньки Леся і Катя по-своєму творчі натури. Саме вони стали ініціаторами проведення персональної ювілейної виставки в «Імпасто». Та найбільше радіє, що маленький онук Єгорко полюбляє малювати разом із дідусем, змішуючи фарби і намагаючись копіювати його рухи пензлем на полотні. Тож має хорошого учня, якому передаватиме свій досвід і майстерність.
Є в художника чимало творчих планів і задумів. Найближчим часом хоче поїхати в Карпати, а саме на Іршавщину, щоб віднайти етюди для майбутніх нових картин. А ще мріє написати серію робіт про рідне місто, щоб зобразити на полотні його незабутні куточки, якими бачить їх сам, своїм особистим почерком – живим, справжнім, насиченим і глибоким.


Любов ТОКАЧ

comments powered by HyperComments