Дбаючи про здорову націю, нам треба розвивати спорт

DSC_0050

Президент клубу важкої атлетики «Атлант», голова асоціації майстрів важкої атлетики Закарпаття, чемпіон та рекордсмен Європи й світу серед майстрів з важкої атлетики, майстер спорту колишнього Радянського союзу та України  Михайло Гал відома людина не лише на Виноградівщині, Закарпатті, а й серед силачів держави. М. Гал організовує спортивно-масові заходи в краї: чемпіонати з важкої атлети району та області, ба, навіть України, зокрема – перший «Фестиваль сили» Срібної землі. Співпрацює зі спортивними клубами Угорщини, куди возить на змагання своїх вихованців. Проте він неохоче дає інтерв’ю і не любить розповідати про свої особисті досягнення. Все ж, напередодні професійного свята, Михайло Михайлович погодився розповісти читачам «Новин Виноградівщини» своє бачення розвитку спорту у районі. Скажу одразу – розмова була досить довгою, відвертою, різнобічною і по-спортивному емоційною.
– Гирі у нас вдома були завжди, адже ними займався батько, який виступав на різних змаганнях, навіть у 72 роки піднімав штангу. Тому і ми з братом Олександром, маючи його взірцем для наслідування, обрали силовий вид спорту. Під час навчання у міській ЗОШ №8, після уроків, протягом двох років я спочатку біг на заняття по футболу, а потім – з важкої атлетики, тренування з якої проходили у підвалі будинку №2 у мікрорайоні по вул. Корятовича. А після того, як тренер по футболу Іван Білак сказав мені: «Вибирай щось одне, бо для того, аби досягти певних вершин в окремому виді спорту, інший стане на заваді», віддав перевагу важкій атлетиці. Саме батько та тренер Адальберт Леопольд і привили мені любов до штанги. Варто зазначити, що всі учні Адальберта Адальбертовича оцю любов до важкої атлетики мають у серці і до тепер. Звісна річ, можна тренувати дітей, показувати їм, як робити ті чи інші вправи на картинці чи телеекрані. Проте дуже важливо вчити дитину власним досвідом, тренуватися на одному помості. Лише тоді, коли тренер є взірцем для наслідування, і буде позитивний результат його підопічних. У студії «Атлант» всі тренери піднімають штанги разом із учнями, хоча їм уже за 30 років, а декотрим і до 50. Звісна річ, у спорті є певні вікові обмеження, та вони нівелюються, коли є любов до справи, котрою займаєшся. Всього в «Атланті» налічується майже 40 юних важкоатлетів з Виноградова та Підвиноградова. Тренуємося ми у невеликій кімнаті ДЮСШ. До речі, саме тут у районній спортивній школі управління освіти працює тренером і мій молодший брат-важкоатлет, майстер спорту України Олександр. А от загальною фізичною підготовкою наші юнаки зі своїми тренерами безкоштовно займаються у залі фітнес-центру «Дарт», де є чудові професійні тренажери, – розповідає Михайло Гал і з сумом констатує. – Наразі спорт у нашій державі у досить плачевному стані і навіть не знаю, з чого треба почати, аби позбавити його тієї «ракової пухлини», що роз’їдає зсередини. У першу чергу держава має звернути увагу на популяризацію та розвиток фізичної культури серед підростаючого покоління, подбати про комфортні спортзали та належну матеріальну базу. Адже, переконаний, що інвестиції у спорт – це, передусім, інвестиції у здорову націю. Ще однією вкрай болючою проблемою є те, що фізичною культурою займаються переважно діти в школах, потім – у навчальних закладах. А молоді люди 30-40-річного віку нехтують спортом. І дуже добре, що діють спортивні зали на кшталт «Дарту», куди приходять чоловіки та жінки навіть у 60 років. Це не тільки професійні спортсмени, а й просто ті, хто дбає про свій зовнішній вигляд та красу. Бо науково-доведеним є той факт, що під час виконання фізичних вправ організм починає виділяти мікроелементи, що відновлюють та омолоджують його.      
Наш силач пропонує організовувати змагання з різних видів спорту не лише між спортивними школами, а й серед спортклубів, запрошуючи на них відомих спортсменів України. Адже подібні масові заходи якнайкраще популяризують фізичну культуру і здоровий спосіб життя та дають змогу юним талантам проявити себе. А це – не тільки один із методів реалізації особистості, а й прагнення до самовдосконалення. Кому найкраще про це знати, як не володарю багатьох кубків та медалей.
Наталія КОБАЛЬ