До церкви – у святковій вишитій сорочці

19873740_865064807008464_1432126040_n

Ще не встиг стертися з пам’яті традиційний колоритний парад вишиванок, яких проходив у місті на День молоді. Різномаїття вишитих хрестиком, бісером та гладдю сорочок та суконь просто вражали. «90%  вишивки – роботи рук нашої улюбленої городянки Наталки Чік», – сказала мені дружина організатора параду Олександра Товта Наталія. – Ось і нам з чоловіком вона вишила сорочки». Це і спонукало мене запросити цю приємну, щиру жінку на інтерв’ю. Адже і в самої майстрині була того дня унікальна вишиванка: на рукавах закружляли в танку українка з козаком в національному вбранні. Їх вона вишила бісером. Я була приємно вражена, почувши, з якою любов’ю та ніжністю вона розповідає про цю копітку працю.
– Народилася я в Дніпропетровську, але ніколи там не була. Батько – військовий, тож ми жили і в Монголії, і в Дрогобичі, і в Хусті. Виноградів – наша остання зупинка. А от виросла я на Львівщині. Мама родом з Рава-Руської. Всі літні канікули я жила там у хрещеної. Щонеділі ми ходили до церкви. Завжди милувалася церковним вбранням тамтешнього населення – всі вони відвідували богослужіння у вишиванках. Мені, 9-тирічній дитині, було соромно, що в мене немає вишиванки. Та в нас в родині ніхто не вишивав, бабуся лише чудово шила. Я ствердно вирішила, що на наступні канікули сама собі обов’язково вишию сорочку. У школі нас вчили вишивати на канві, а вбрання з цієї матерії не пошиєш. Тому мені не вдалося втілити задумане. Наступного літа я в церкві після служби підійшла до однієї жінки і запитала: «Як це Ви собі вишили таку сорочку?». Вона мені й каже: «Дитино, ти виший візерунок полосами на канві, а потім віднеси до швачки, і вона тобі їх на сорочку попришиває». Я так і зробила. Це була моя перша власноруч вишита сорочка. І досі пам’ятаю ті неповторні відчуття, з якими  я йшла у ній до церкви. Ту сорочку потім я подарувала своїй подрузі. Згодом я почала вишивати для знайомих. Багато наших родичів живуть в українських діаспорах і Канаді, Америці та Ізраїлі. Саме їм багато вишивала, бо в них надзвичайно цінувалася ручна робота. Відтак я почала ходити до церкви вдома у Виноградові у вишиванці. Люди дивилися і між собою перешіптувались: «Львівська прийшла». Мій чоловік угорець, та й він погодився йти зі мною в церкву у вишиванці, – ділиться думками моя співрозмовниця і зізнається, що улюблена її вишиванка та, яку виготовила для єдиного синочка Артура.
Зараз всі друзі, родичі та знайомі майстрині мають свої особливі вишиванки, які пані Наталія створила для них з любов’ю. Володіє вона всіма техніками, проте найчастіше практикує лічильний хрестик, бісер та гладь (останній притаманний переважно квітковому орнаменту угорської культури). Вона ніколи не морочиться над тим, що подарувати на день народження людині, у котрої все є: вишита сорочка кожному прийдеться до смаку. А щоб ансамбль був повним, виготовляє унікальні віночки зі штучних квітів, які у неповторній композиції наклеює на обруч. Сама ж жінка відверто зізнається: «Я залежна від вишивки. Одні люди зранку мусять випити каву, а я – вишити бодай кілька хрестиків, бо інакше з мене роботи не буде». З її чарівної голки виходять не тільки сорочки та сукні, сумочки, кожушки, безрукавки, ба, навіть, черевики та чоботи, а також картини, серветки та весільні рушники. Зараз дуже популярні вишиті крижма, костюмчики чи платтячка та прокривала у колясочку для немовлят. Вишивала і скриньки та сердечко для золота на хрестини. А от тепер наша героїня взялася за ювелірну роботу – виготовляє з бісеру кольє.
– Весільного рушника вишиваю з обов’язковим дотриманням старовинних правил. Починати роботу обов’язково треба у чистий четвер перед Великоднем, адже, за народним повір’ям, тільки тоді він несе добру долю, – каже Наталія. – Сорочка ручної роботи – то як мальована картина,  у котру я вкладаю душу, наспівуючи пісень. По тому, як мені шиється сорочка, я можу сказати, який у людини характер: спокійним людям гладко вишивається, а от імпульсивним – часто нитка путається. Тоді чоловік допомагає мені розплутувати чи випорювати. Я дуже багато вишиваю для підвиноградівських ромів і не тільки сорочки. Зазвичай то стрічки, вишиті бісером рубка, з котрих вони собі потім шиють плаття. На заручини дівчаткам одне плаття, вишите бісером, важить від 40 кілограм і вище (інколи більше, аніж сама юна наречена). Отоді працювати доводиться день і ніч, а чоловік і їсти варить, навіть консервує фрукти та овочі на зиму. Традиційна ромська сукня складається з двох частин: передня півтора метрів – критиця, а задня з 5 метрів – ротя. Це мінімум, який має бути. А зазвичай їх сукні складаються з 3-4 шарів.
Кожна вишиванка з під її голки – чарівний витвір мистецтва. Унікальність її робіт полягає в тому, що вони ніколи не повторюються. Навіть якщо кілька людей замовляють один і той же орнамент, кольори ниток бере різні. Рукодільниця каже, що одну сорочку вона може вишити за місяць. А от відпочиває від цієї копіткої праці на природі, бо дуже любить подорожувати і збирати гриби. Саме в царині даних нам богом дерев і квітів і черпає натхнення для створення нових шедеврів.
Наталія Кобаль