Головне для паліативних хворих – милосердя

Щороку в Україні паліативної допомоги потребують понад 600 тис. невиліковних хворих – це онкохворі, літні люди, хворі на ВІЛ/СНІД, цукровий діабет, туберкульоз та інші хвороби. За стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) необхідним мінімумом є 100 ліжок для паліативних хворих на 1 млн. населення. За експертними даними ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги, станом на початок 2017 р. в Україні функціонує лише 7 хоспісів, 2 центри надання паліативної допомоги (Івано-Франківськ, Харків) а також понад 60 спеціалізованих паліативних відділень з сукупною кількістю близько 1500 ліжок для обслуговування паліативних хворих  при мінімальній потребі у 4000 стаціонарних ліжок (згідно ВООЗ). У Виноградові проблем із доглядом за паліативними хворими нема, оскільки у нас перші в Україні у 2009 році відкрили палату на 4 ліжка для тяжкохворих, а в 2011 році створили спеціалізовану виїзну мобільну бригаду паліативної допомоги «Хоспіс на дому». Вони активно функціонують і по нині, надаючи допомогу тим тяжкохворим, хто цього найбільше потребує. Тож про будні «янголів у білих халатах», котрі огортають турботою тих, хто перебуває на межі двох світів, з перших вуст. Адже дуже часто їх робота полягає у благодійності і носить християнський місіонерський характер.
Найперше поспілкувалася із Наталією Ілляш, яка безпосередньо курирує роботу виїзної паліативної бригади. У затишному кабінеті охайно та затишно. У вічі впадає дерево з наклеєними листочками осіннього окрасу. «Кожен листок дуже символічний, адже це – наші підопічні, котрі вже відійшли за земну межу. 100 листочків: саме стільки у нас було паліативних хворих. Для мене, як для християнки, дуже добре, аби пацієнти перед тим, як відійти у вічність, душевно очиститися – висповідатися. Ми пропонуємо, і якщо людина погоджується, запрошуємо священика тієї конфесії, котрого попросять. Навіть був у нас випадок, що ми мали одного лежачого хворого, жити якому лишалося лічені дні. То була напрочуд хороша людина, але невіруюча. Мені було дуже приємно, коли він погодився висповідатися і, після його смерті, священик нам сказав, що він «помер християнином», – каже Наталія Іванівна. – З моменту створення «Хоспісу на дому» у нас було 15894 виїзди, 15 186 маніпуляцій. Загалом, 64% – онкохворі, майже 30% – неврологічні захворювання (хворі після інсульту і т. д.), менше – серцевохворих і пацієнтів з декомпенсованим цукровим діабетом та іншими патологіями. Наразі ми обслуговуємо 5 лежачих хворих з Виноградова. Щодня виїжджає одна медсестра і дві молодші медичні сестрички. Адже спочатку йде санітарно-гігієнічний догляд, обробка пролежнів, відтак – медсестра обробляє рани чи робить маніпуляції (лікування чи обезболення, при потребі – лабораторне дообстеження). Лікар йде один раз на тиждень, в залежності від профілю захворювання – онколог, невропатолог чи терапевт. Я раз у два тижні проводжу обхід хворих, при потребі – виїжджаю негайно. Коли дівчата навідуються до одного і того ж пацієнта протягом 2-3 місяців, вони звикають і коли його серце перестає битися, переживають біль утрати. Це – синдром психологічного вигорання. Саме через це чергуємося через день. У нас працюють 5 чоловік: 2 медсестри і 3 молодші медичні сестрички. Я їх дуже люблю і вдячна за самовіддану працю та доброту. Це – медсестри Євгенія Онисько (старша медсестра) та Тетяна Марушка, молодші медсестри Тетяна Левдар, Світлана Марушка та Віра Бодов. Не можу не згадати і дівчат, котрі зараз доглядають своїх малих діток, але свого часу стояли у витоків створення хоспісної бригади – Любов Пригару та Владіславу Лабіну. Вони їздили вчитися у Польщу, у Ялту, у Австрію, а лікарі – в Угорщину. Відрадно, що на хоспісну тематику проводиться багато міжнародних конференцій, тренінгів, де є можливість чогось навчитися і передати свій досвід іншим. Адже ми дбаємо про якість життя в останні дні. На одного пацієнта у нас іде година-півтора. Тож протягом дня ми можемо завітати до 5-6 хворих. І мені напрочуд приємно чути від пацієнтів чи їх рідних: «У Вас чудові дівчата». І це дійсно так, адже з паліативними хворими можуть працювати лише милосердні, добрі, привітні та лагідні дівчата. Про свою роботу вони кажуть: «Нам приємно, що ми можемо робити добро» .
Виїзна хоспісна бригада надає хворим вдома весь комплекс необхідних послуг. Проте, якщо хвора людина потребує цілодобового догляду, тоді її направляють на лікування в стаціонар – у профільне відділення або ж у хоспісну палату, яку розміщено у пульманологічному відділенні райлікарні, де завідувачкою є Мирослава Рябець.
– За весь період існування хоспісної палати у нас пролікувалися 230 хворих. У нас 2 чоловічі і 2 жіночі паліативні ліжка. Відкрили їх з ініціативи та сприяння тодішнього керівника Агенції місцевого розвитку Виноградова Володимира Шевчука і Спільного об’єднання «Соціум». Варто зазначити, що паліативні бригади і палати діють завдяки підтримці головного лікаря райлікарні Надії Онисько. Хоспісна палата – була пілотним проектом. Задум дуже хороший і потрібний для тяжкохворих людей та членів їх сімей. Проте, спочатку працювати було важко, адже менталітет наших людей такий: «Як я віддам маму (чи батька)? Що люди скажуть?». А це цілком нормальна практика: за важкохворими людьми потрібний постійний догляд та фахова медична допомога, а рідні, котрі весь день на роботі, не можуть створити належні умови. Адже у хоспісну палату у перше чергу приймаємо онкохворих (93%), які потребують постійного догляду та знеболення сильнодіючими препаратами. Якщо у нас є місце – беремо хворих різних судинних захворювань (пацієнтів після інсульту). Ліжка всі ортопедичні, протипролежневі матраци. При потребі, допомогу хворим надають медпрацівники пульманологічного відділення. У них є дзвоники, аби, в разі чого, покликати на допомогу. Утримання палати йде за рахунок лікарняних коштів нашого відділення і це нам трохи накладно. Спонсорів практично нема. Миючі засоби, предмети гігієни хворим купують їх родичі. За весь період існування хоспісної палати лише один раз нам районна рада виділила 10 тисяч гривень бюджетних коштів. Здавалося, що то багато, а насправді ми заплатили 9600 за памперси і нам вистачило їх для 4 хворих на 3 місяці. З молочним харчуванням проблем нема: ми беремо з молочної кухні і годуємо хворих. Пацієнти перебувають у нас протягом різного проміжку часу: по кілька місяців чи лише 2-3 дні. Різна і вікова категорія – від 14 до 80 років. Важко, коли батькам доводиться хоронити своїх дітей. Загалом 85% наших пацієнтів , на жаль, уже померли. Проте саме для цього і створена хоспісна палата – аби надавати допомогу у останні дні життя хворого. Тому є у нас і духовний супровід священниками різних конфесій. Кожен пацієнт для нас особливий. Психологічно нам важко, адже пацієнт чекає від нас не тільки полегшити болі, помити чи обрізати нігті або підстригти волосся, а чекає надію, яку ми не можемо дати. Тому головне у медперсоналу, що опікується хоспісними хворими, – милосердя,  – продовжує тему Мирослава Іванівна.
Обидві лікарки, наче в унісон (проте спілкувалися ми окремо) озвучили єдине побажання: Було б добре, аби держава більше піклувалася про хворих на останній стадії життя , забезпечивши їх медикаментами та засобами гігієни. Сім’ї важкохворих потребують і спонсорської та волонтерської допомоги. Адже за кордоном для волонтерів честь кілька днів опікуватися хоспісними хворими.
Онкологія, рак – це важка недуга. Проте, найстрашнішою хворобою людства є байдужість. Тож не стіймо осторонь і намагаймося хоч чимось допомогти тим важкохворим, які цього потребують сьогодні, бо завтра вже може бути пізно.
Наталія Кобаль

 

[miniorange_social_sharing]