Гордість нашого селища

Я живу в невеличкому селищі Королево. Не дев’ятиповерхові велетні і чудові асфальтові вулиці величають моє селище, а пам’ятки історії та слави. Здіймається над хатами могутня гора, а на ній величаво стоять руїни славнозвісного замку Ньолаб. Через товщі віків дзвенить він славою, розповідаючи свою історію.
Спочатку ми піднімаємося широко ґрунтовою дорогою, якою сотні років тому їхали карети. Природа особливо вражає восени. Першим нас зустрічає столітній широченний дуб, який росте тут споконвіків, пронизуючи своїм мудрим корінням землю і покриваючи золотим листям дорогу. Ліворуч – крута небезпечна прірва, а праворуч – чистий буково-дубовий ліс, який восени перетворюється на золотий потік товщі м’якого листя. Ця природа підіймає настрій і заохочує нас рухатися далі. А що ж далі? Вхід у невеличке королівство охороняють величні кам’яні ворота. Збудована за особливим рецептом, брама не зруйнувалася й до наших часів. Цьому також сприяє й досить цікава форма: напівколо зсередини і чотирикутна форма зовні. У давні часи пройти тут було не просто. Ліворуч міцно стояла стіна замку, а праворуч ловила і затягувала у свою страшну темряву прірва. Самі ж ворота мали спеціальний механізм, який відкривав і закривав їх у потрібний час. Але сьогодні ми можемо спокійно продовжити екскурсію. Йдучи по краю гори, ми можемо зупинитися та помилуватися широкими ланами, далекими синіми горами і річкою Тисою, яка, ніби непрохідний рів, захищає Королево. Не слід задивлятися, адже зараз поворот ліворуч – і ми потрапимо у велике королівство, яке відбило за свої роки життя багато нападів, а тепер вирішило спочити і затихло, залишивши по собі слід – величні руїни, якими ми тепер милуємося. Товстелезні мури на краях гори, чудові вікна-бійниці, декілька кімнат і навіть колодязь. Все, що залишили нам роки у пам’ять про замок.
Гора ніби поділена на дві частини. На другій – невелика капличка, та руїни могутньої сторожової вежі. З цієї вежі велися колись спостереження за володіннями короля, а у капличці здійснювалися церковні обряди. Разом все це зливається у дивовижну барокову гармонію. З-поміж жовтих, як свічки, дерев виглядають руїни і нагадують про свою велич, а поки ще листя маленьке та зелене, залишки замку гордо височіють над молодими деревами. Тільки могутній дуб-прадід не поступається у своїй величі та могутності.
Не завжди в руїнах можна побачити щось гарне, але в такій гармонії, як у нас – зачаруватись їхньою красою може будь-хто. Прекрасний і величний наш замок Ньолаб.
Андрій ФОДОР,
учень Королівської ЗОШ №2