Сучасна амазонка, або як кандидат медичних наук на косулю й кабана полює

000

Споконвічно вважалося, що полювання – це суто чоловіче заняття. Адже в древньому світі чоловік мав здобути їжу, аби прогодувати сім’ю. Зараз мисливство є елітним видом заняття і знову ж таки для сильної половини людства. Цю гендерну дискримінацію в Україні пробують «ламати» одиниці сучасних амазонок. Серед них і наша сьогоднішня героїня – кандидат медичних наук, лікар акушер-гінеколог і просто витончена жінка, дружина та мама двох чарівних донечок Ілона Штул з Шаланок.

– У медицині я вже 17 років, з них півроку працювала акушером сільської амбулаторії. Навчалася спочатку в Берегівському медучилищі, відтак вступила у Тбіліський національний медичний інститут (Грузія). Через військові дії, складні умови проживання (жили без світла і газу) ми були вимушені повернутися з маленькою 9-ти місячною дитиною у Шаланки до бабусі. Навчання продовжила в Ужгородському національному університеті. Справа в тім, що в Грузії проживала моя мама (звідти родом батько). Вона на той час вже викладала на економічному факультеті у Тбіліському державному університеті і водночас була керівником економічної лабораторії Міністерства побутового і транспортного обслуговування. Звісна річ, вона хотіла, аби я пішла її шляхом. Та з дитинства мені більш до снаги була біологія, любила спостерігати за тваринами і рослинами, завжди подругам пропонувала якісь «ліки» і казала, якщо вони їх прийматимуть, у них будуть гарні дітки. А позаяк лікар все життя мусить вчитися, дбати про свій розвиток, вирішила продовжити навчання у аспірантурі, куди вступила у 2007-му році. Диплом кандидата медичних наук отримала у 2013-му року, – ділиться про свій життєвий шлях Ілона Артемівна.
– Мій покійний дідусь працював лісником і деколи брав мене з собою, також він часто розповідав цікаві історії про зустрічі в лісі з тваринами. Певне, ці спогади дитинства і спонукали мене стати мисливцем. Для мене це унікальна можливість бачити різних тварин, вивчати їх характер, поведінку, насолоджуватись їх красою і розумом. Коли я зацікавилася полюванням, мої друзі, котрі є професійними мисливцями, сказали, що я можу приходити до них як аматор, спостерігач, та в колі мисливців не дуже вітають чужих. Тож я вирішила зробити все по правилах: у Києві пройшла тестування і отримала дозвіл на полювання. Щодо влучної стрільби, то невеликий досвід мала, оскільки середню освіту здобула у Виноградівській ЗОШ №4, яка на той час була школою дітей-військових і там була сильна військова підготовка. З 2013-го року я є повноцінним членом мисливської родини, – розповідає про своє захоплення сучасна амазонка. – Я – нестандартний мисливець. Мене цікавлять спостереження, природа, спілкування з цікавими людьми. Особливо цікавою є наукова частина, коли збираються професіонали, розповідають про наукові дослідження, про поведінку тварин, про їх догляд та харчування, які тварини є санітарами лісу, а котрі навпаки – шкодять йому… Я йду на полювання з метою насолоджуватися світом природи. У тварин я ще не стріляла і достеменно ще не знаю, чи взагалі готова на це. Вперше я була на полюванні у Пийтерфолвівських лісах на фазана. Це було яскраво та видовищно, адже фазан для мене – уособлення казкового птаха. Під час полювання на зайця я збагнула, що завжди недооцінювала цю тварину. З казок ми знаємо його як боягуза. Насправді зайці – дуже швидкі і розумні, які вправно міняють траєкторію руху, аби збити мисливця з пантелику. Косулі я ототожнюю з жінками: ніжна, красива, граційна, горда та витончена, благородна тварина. Зазвичай вони ходять цілими сім’ями, у них напрочуд розвинені слух та нюх і вони швидко визначають, де на них чатує небезпека. Тому близько підходити не можна, аби не сполохати. Не дарма кажуть, що на кабана полюють тільки чоловіки. Для мене це було доволі важке полювання: я стояла «на номерах», йшла в загін. Головним трофеєм для мене в мисливстві є нові враження від безпосереднього спілкування з природою.
А чи вітають чоловіки-мисливці жінок на полюванні? З цим питанням ми звернулися до фахівця – директора ДП «Виноградівський лісгосп» Василя Агія: «В обласному управлінні лісового і мисливського господарства зареєстровано близько 14 тисяч мисливців, 5 з них – жінки. Як бачите, про гендерну рівність не може бути й мови. Ставлення чоловіків-мисливців до жінок на полюванні індивідуальне. У багатьох воно негативне, оскільки  жінки не вітають відсутність чоловіка вдома у вихідний день. Тим не менше в сусідній Угорщині створено клуб жінок-мисливців «Діана», котрі намагаються популяризувати це хобі серед тендітної половини людства. Загалом це благородне покликання не є суто чоловічим, адже у мисливстві більше мудрості, логічного мислення, аніж фізичної підготовки, навіть сам термін походить від слова «мислити». До того ж мисливці найбільш зацікавлені у збереженні популяції тваринного світу. А кому, як не берегиням домашнього вогнища, це під силу зробити якнайкраще».
Наталія Кобаль