Володимир ДРАГУН: «НАША МОЛОДЬ ПОВИННА БУТИ ЗДОРОВОЮ І ФІЗИЧНО, І ДУХОВНО»

Людина щаслива, коли вона живе та працює за покликанням. Ще Сковорода так говорив. Нема людини, яка б заперечила цю абсолютну істину. Проте, досягти подібної гармонії непросто, але можна. Про це подумав після ближчого знайомства з великою родиною Драгунів. Останнім часом їх співучасть та підтримка відчувається на багатьох мистецьких, літературних та спортивних подіях Закарпаття й України і роблять вони це не для «чогось», а просто з внутрішньої потреби. Щоб пояснити цю потребу цей імпульс до найширшої діяльності, варто почати з розповіді про прапор.
ПРАПОР
Заїжджаючи у село Вербовець, відразу привертає увагу акуратна капличка перед сільським будинком, а на даху самої оселі майорить український прапор. Це сьогодні для нас звично, що синьо-жовте полотнище видніється з балконів багатоповерхівок, і на імпровізованих флагштоках, встановлених на приватних подвір’ях. А от 15 років тому український прапор вдома, та ще й в угорськомовному селі, привертав особливу увагу, а може, й викликав нерозуміння. Адже то були сірі «кумівські» часи, коли поняття незалежної України асоціювалося з жебрацьким станом більшості людей, з апатичними настроями і розчаруваннями. Тому підняття українського прапора на даху власного будинку – це була позиція.
Господар оселі Володимир Драгун переконаний, що державний прапор не може бути уособленням  якогось протистояння. Він є спільним символом миру й порозуміння для всіх, хто живе в Україні, незалежно від національності. І сам Володимир Михайлович виглядає доброзичливим, а міцна «накачана» статура свідчить про надзвичайну фізичну силу. Попри толерантність, пан Володимир вміє бути категоричним, особливо, коли треба відстояти друзів чи й власну позицію. Український прапор став тим психологічним оберегом, який дозволяє почуватися вдома у рівнинному угорськомовному селі, адже Драгуни приїхали сюди у 90-х роках із села Новоселиця Тячівського району. Приїхали, щоб здійснити задум своєї родини –  виростити красивий і щедрий сад, який би кожного року і кожного дня приносив задоволення своїми плодами.
САД
Плодові дерева вони посадили на десяти гектарах поблизу села. Причому обрали для саду резистентні низькорослі дерева, тобто, які не потребують хімічної обробки. Урожай із таких дерев скромніший, ніж із яблунь і груш, до яких застосовують інтенсивну технологію. Але саме здоровий традиційний сад приносить екологічно здорові яблука. З цього урожаю можна створювати чисті натуральні напої у першу чергу для  дітей. «Чомусь у Європі, – каже пан Володимир, – дбають про те, щоб діти харчувалися екологічно чистими продуктами, там існує сучасна культура здорового харчування. А в Україні абсолютно натуральних соків поки що бракує». Невеличкий цех у селі Вербовець залишається поки що єдиним в Україні виробником  напоїв без вмісту консервантів. Екологічні яблука, а згодом і соки від Драгунів, можуть стати прикладом для виробників, які вирішать виставляти на прилавки екологічну продукцію.
Дорога до цього саду Драгунів має свій далекий початок. Родина жила й виросла у селі Новоселиця Тячівського району. Там сади виростають у суворіших умовах, потребують особливого догляду й захисту від холодів та хвороб.  Молоді Володимир і Михайло Драгуни виростали серед плодових дерев, змалечку полюбили садівничу справу і, врешті, це й визначило їх життєву мету. У важкі 90 роки, коли настали часи «трудової міграції», більшість односельчан, та й закарпатців взагалі, кинулися за кордон на будівельні роботи. Поїхали на заробітки й брати Драгуни. Випадало працювати на різних роботах, у тому числі й на будівельних. Але, коли трапилася нагода обробляти сади, хлопці без вагань пішли туди працювати. Влаштувалися у чеське «післяколгоспне» господарство, де доглядали за деревами і вивчали сучасні технології садівництва. Робота давала можливість вивчати, вдосконалювати улюблену справу, приносила заробіток.
Минув час, роки заробітчанство залишилося позаду, і Драгуни врешті прийняли рішення облаштувати своє життя вдома. Поставили власні будинки, посадили сад, закупили переробне обладнання і почали випускати абсолютно натуральні, без консервантів, напої з торговою маркою «Драгун». Цього року сік від Драгунів уперше виготовили з власного урожаю. Відбірні соковиті еко-яблучка виглядають нічим не гірше від «хімічних». Поки що їх не так багато, щоб повністю завантажити роботу цеху, тому  решту яблук закуповують по області. Адже старі, ще колгоспні сади, на тій же Тячівщині й Хустщині досі родять натуральне  яблучко.
Зазвичай, коли підприємство набирає обертів, воно привертає увагу різних рейтингових організацій, які запрошують взяти участь у конкурсі на кращого виробника й лідера промисловості. Учасник сплачує певну суму, отримує нагороду з гучною назвою, золоту медаль і т.п. Таким шляхом підприємство отримує й міжнародні відзнаки. Пан Володимир про це знає, проте за рейтингами не ганяється.
«Розумієте, – пояснює Володимир Драгун, – ми працюємо не задля конкурсу, і навіть не для «економічного збагачення». Ми просто виростили сад для себе, який можемо обробляти власними силами. Робимо для власного задоволення і для того, щоб наші українські діти росли здоровими. Наша молодь має бути духовно і фізично міцною. Є кілька партнерів на Закарпатті й у Києві, які з задоволенням забирають всі напої «Драгун» і це дозволяє мати певні прибутки й жити так, як ми хочемо».
Втім, нагороди все одно не оминають Драгунів. На день Незалежності України батько Михайло Іванович отримав нагороду як кращий підприємець Закарпаття. Ще більше нагород у мами Юлії Юріївни, але це окрема тема.
МАМА
Про поетесу, прозаїка, драматурга, фольклориста, невтомного організатора літературних подій Юлію Юріївну Драгун  вже написано чимало, є відзнаки й медалі у тому числі найвищого державного рівня. Збоку здається дивним, як ця жінка, прийшовши в літературу в зрілому віці, почала так плідно творити, видавати по дві-три книги на рік, публікуватися у відомих українських журналах, за кордоном. Насправді ця потужна хвиля творчості визрівала дуже довго, з самого дитинства, оскільки Юлія Драгун все життя читала книжки й мріяла бути письменником, але обставини, щоденна сільська робота, заробляння на хліб насущний стали перепоною до тої праці, до якої відчуваєш покликання. Після першого ж спілкування з цією світлою жінкою розумієш, що доброта, які випромінюють її чоловік і сини є наслідком людської доброзичливості, маминого виховання.
Ворота на подвір’я Драгунів ніколи не замикаються. Увійшовши сюди, відразу зауважуєш ікону Божої Матері, встановлену на підвіконні. Це один із знаків, маркерів, нагадувань про необхідність любові, доброти, дотримання Заповідей. Мамі вдається не просто на словах утверджувати навколо себе ауру доброти, виховувати в дітях найкращі людські якості. Вона є співорганізатором літературного конкурсу для талановитих дітей. Завдяки підтримці синів і за щирої участі освітян, Юлія Драгун зуміла зробити цей конкурс творчим майданчиком, на якому шліфується майстерність юних талантів. Хто не вперше буває на виступах Юлії Юріївни, звернули увагу, що кінцева мета конкурсу навіть не літературні перемоги дітей, а можливість ще раз нагадати, що в основі творчості має бути взаємна любов і доброта.
Після знайомства з мамою, стає зрозуміло, звідки береться небайдужість Драгунів. Вони мовчки, без будь якого «піару», допомагають дитячим закладам, у лікуванні тим, хто цього потребує, купляють ліжка й обладнання. З самого початку російсько-української війни Драгуни почали допомагати нашим бійцям і добровольцям, зокрема 128-ої ОГП бригаді. Давні зв’язки з друзями у Чехії дозволяли закупляти для солдатів найякісніше обладнання, взуття, камуфляжну форму. Сьогодні підтримують Драгуни і тих, хто займається спортом, хто представляє наш край на всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Володимир і Михайло самі є спортсменами, тривалий час займалися кікбоксингом, знаються особисто з багатьма чемпіонами у різних видах спорту, чиї прізвища добре відомі українцям.   
Ще одна задумка Володимира Драгуна – витягти Вербовець із транспортної ізоляції. Добратися із села у райцентр – то ціла проблема з неприємними наслідками: пошкоджені колеса й амортизатори, втрачені можливості, запізнення на роботу, небезпека для життя хворих, коли кожна хвилина має значення… Володимир Михайлович вирішив докласти свої можливості, щоб змінити становище – вже є домовленість з виконавцем робіт.
Врешті, Вербовець уже відчув присутність Драгунів – односельці з повагою відгукуються про велику й порядну родину.
Василь Горват

 

[miniorange_social_sharing]