НАШІ ЗЕМЛЯКИ ЗНОВУ ПОЇХАЛИ В ЗОНУ АТО

Уважні мешканці Виноградова, мабуть, помітили, що на вулицях  міста стало менше людей у військовій формі. Справа в тому, що в зону Луганської і Донецької областей із нашого міста днями виїхали майже 70 відсотків військовослужбовців. Перед відправкою багато з них зверталися до волонтерів: то одне вкрай потрібне, то інше. Так,  у середині травня ми видали форму Едуарду Свереняку, Михайлу Данку, Федору Шолудьку, Олегу Ополонському, Любомиру Семеняку, Івану Тесличку… За індивідуальним замовленням Василя Плиски у Краматорськ «поїхали» 5 пар канадських берц, у посилці для Ковача вмістили три блоки цигарок, чай, каву, бритву, плащ-дощовик, сало.
Радує, що окремі наші земляки оперативно відгукнулися на прохання волонтерів у соціальних  мережах. Так, ініціативна група «Самопоміч» принесла 500 мішків для піску, активіст із Тросника Андрій – дощовик і казанок. Того ж дня казанок, мішки, а також генератор, триногу, три ящики сухарів і чорну плівку було видано 15-му гірсько-піхотному батальйону. До речі, наш постійний меценат Віктор Заріцький приніс для потреб військовослужбовців пательні (п’ять штук), які також постійно просять солдати. Не вперше завітала у офіс Оксана Зихор із Підвиноградова – цього разу вона принесла по кілограму рису, гречки, вермішелі, три пачки приправ. А від підприємця С. Баскаєва в зону АТО ми відправили 93 півкілограмові упаковки сухарів.
Голова ветеранської організації села Широке Маргарита Феєр передала із своєї пенсії 150 гривень для потреб військовослужбовців, уродженка Луганська Юлія Романченко – 200 гривень. Багато людей продовжують приносити речі для переселенців. Одна сім’я (просили їх не називати)  передала ковдри, білизну, каструлі, посуд, чайник, обігрівач, кавоварку, тостер, а також дитячі іграшки. Іграшки і чоловічий одяг передала також городянка Віра Столець, а Діана Михайленко принесла два мішки і дві великі сітки одягу, а також чехол для спального мішка, Людмила Савинець – жіночі речі і тюль на вікна. Багато дитячих іграшок і одягу принесла головний редактор Виноградівського  телебачення Валерія Каналош, вона ж передала  від свого брата Анатолія 200 гривень на потреби військовослужбовців. Таку ж суму  залишила в офісі і Ольга Кочнєва.
Та зараз я як журналіст хочу подумки повернутися в недалеке минуле. На початку будь-якої війни перша її жертва – це правда. В нашому випадку ця правда виявилася ще й жорстокою. Ми помаленьку визнаємо, що в нас ніколи не було повноцінної армії, не було зброї, більше того, у  всіх без винятку керівників країни навіть не стояли пріоритети у розвитку воєнного потенціалу України.
За всі роки незалежності влада України кого тільки не «ліпила» із наших військових. Вони займалися розведенням великої рогатої худоби, домашньої птиці, буйволів, випасали овець, вирощували ягоди і горіхи. Це при міністрові оборони Саламатіну, до речі, росіянину за національністю, до речі, судимому, як і Янукович. А при Кузьмуку ракета класу «земля-земля» потрапила у житловий будинок у Броварах — три чоловіки загинули і кілька було поранено.
А зараз хіба краще? Крим так спокійно віддали у руки Росії – це явно непрофесійні дії міністерства оборони, про що вам скаже будь-яка грамотна людина.
І на сьогодні кадрового потенціалу у нас вкрай мало. Ми як молодша сестра доношували за старшою екс-родичкою СРСР: щось зберегли, щось викинули. Основу нашого збройного потенціалу складає зброя радянського союзу. Фактично ми воюємо з ворогом його ж «патронами», що є чи не основною причиною великих втрат з нашого боку. Визнаймо: ворог готується краще, у нього є бачення кінцевої мети, є забезпечення роботи. А в нас є лише ініціатива – навіть стріляти нам заборонено. Де ви бачили таку війну, щоб стріляли тільки з одного боку?
Іншими словами, на нас мали напасти, щоб ми прийшли до розуміння того, що армія – не просто символічний атрибут державності. Це ще й той щит, без якого держава залишається абсолютно беззахисною.


Мальвіна САВИНЕЦЬ,
волонтер, журналіст

comments powered by HyperComments