Святослав Гал: Я люблю робити людей добрішими

Чимало гучних креативних подій, які відбуваються у Виноградові, пов’язані з ініціативою директора міського будинку культури Святослава Гала. Міжнародний фестиваль «Карпатський Пегас», фольклорний музичний форум «Пасхальні зустрічі», благодійні акції… Хоча з шкільних років його цікавили зовсім інші сфери – у Виноградівській ЗОШ №8 Святослав Гал інтенсивно займався важкою атлетикою (його рідний брат Михайло, як відомо, є рекордсменом світу в цьому виді спорту). 10-11 класи навчався в Ужгородському політехнічному ліцеї. Відтак у 1993-му вступив на фізичний факультет УжДУ, який закінчив у 1998 році. Того ж року розпочав трудову діяльність викладачем фізики у Фанчиківській ЗОШ, потім працював у інших закладах освіти району. У 2003 році був запрошений до роботи в районну державну адміністрацію головним спеціалістом у Центр соціальних служб для молоді. Потім переведений на посаду заступника начальника відділу культури РДА, пізніше очолив відділ туризму та транскордонного співробітництва. Зараз працює директором КЗ «Виноградівський міський будинок культури».

Коли щось робиш від душі,

то люди самі тягнуться до участі в проекті

– Святославе Михайловичу, Ви учитель такої серйозної науки як фізика. Що підштовхнуло Вас до сфери розваг (у найширшому розумінні).
– Ще на третьому курсі університету, сусіди по гуртожитку залучили мене до підготовки «Дня Архімеда» (день фізичного факультету). Тоді вперше вийшов на сцену. На наступний рік уже був одним із організаторів. Паралельно брав участь у іграх КВК…
Працюючи у сфері культури, першим проектом була концертна програма до Дня міста у 1998 році. Тоді, разом з Яною Роман та багатьма друзями, винесли на розсуд публіки перші гумористичні номери. Далі був перший в області благодійний концерт з метою збору коштів постраждалим від паводку 1998 року. У 99-му на Старий Новий Рік – Бал-маскарад «Кому за 18…». Всіх концертів і не згадаю. А на березі Тиси ми проводили молодіжні заходи до свята Івана Купала (тоді у нас був перший в області турнір з пляжного волейболу, скульптури з піску, боді-арту, та багато ще чого)
– Спачатку Ви організовували акції з власної ініціативи, покладючись лише на свої сили, а згодом як працівник відділу культури, тобто як державний службовець. Чи відчувається різниця?
– Так, спочатку сценарії заходів складались з номерів, які були готові до виконання, тобто ліпилось з того, що було, адже в номерах виступали аматори у повному розумінні цього слова. Але вони «брали» глядача, неймовірним шармом, безпосередністю і бажанням подарувати людям радість. Ми давали змогу виступати всім бажаючим (після загального схвалення).
Уже коли готував заходи, як чиновник, то, звичайно, треба було притримуватись тематики, звертати увагу на рівень виконавської майстерності, сценічний вигляд та вподобання безпосередніх організаторів. Та я завжди вносив у сценарії щось незвичне, нове, як сьогодні кажуть, «креативив».
…А різниця проста – коли щось робиш від душі, то люди самі тягнуться і долучаються до створення проектів, а коли «для галочки» то тоді всіх треба «просити» виступити.
– Поміж усім Ви встигали виступати у ролі весільного тамади. Які переваги і недоліки цієї професії?
– Перше весілля провів у далекому 1998 році знайомим, які, побачивши мене на сцені, вирішили це за мене: «Будеш, і все!». Щодо плюсів та мінусів – їх, як і в інших професіях, достатньо, але я завжди керуюсь принципом дзеркала – як ти відносишся до роботи – так і робота буде тобі піддаватись. Я люблю робити людей добрішими, позитивно налаштованими та розширяти їх кругозір.
Зараз маю досвід організації та проведення найрізноманітніших заходів як офіційного так і не офіційного характеру. І, повірте, жоден із них не підпадає під категорію «більше не буду». У всі проекти я вкладав частину себе, ставив себе на місце глядача – що би було цікаво мені там побачити, чи взяв би я участь у тому чи іншому конкурсі, чи на довго би мене вистачило? У народі кажуть: поводься з іншими так, як хочеш щоб поводились з тобою!
Кожен проект, будь то день народження на 10 осіб, чи фестиваль на тисячі людей, презентація в маленькому кабінеті, чи захід на центральній площі, потребує окремої підготовки. Завжди старався внести в програму щось пізнавальне, щось мудре, щось веселе, щоб привернути увагу якнайширшого кола глядачів. Ніколи не виділяв проекти за якимись критеріями, не будував собі «шкалу потрібності». Адже проект, який не подобається одному-двом «диванним експертам» може сподобатись сотням, а то й тисячам містян. І навпаки, може бути, що проект не зовсім сприймається широким загалом (стиль художника, ритм музики, вид спорту, тощо) – але він відіграє величезну роль у побудові особистості окремого громадянина.
Окрім масових заходів, можу згадати і інші проекти – це видання збірки місцевих автентичних колядок, диску з записами народних пісень, виконаних акапельно «Сіло потя на косицю», збірки рецептів місцевих страв (яка, дякуючи Ользі Тіводор, була переформатована у «Фіномшаг по Севлюшськи» ), «Туристична карта Виноградівського району», серії буклетів про туристичні принади краю, збірки «Виноградів. Літературний альманах» тощо…

Як працюється у рік пандемії

– 2020 рік особливий – пандемія, територіальні реформи… Які були плани на початку року, від чого довелося відмовитися у зв’язку з ковідом?
– Були, і нічого не залишилось. У минулому році підписали три міжнародні угоди про співпрацю у сфері культури з установами та колективами Словаччини, Угорщини та Хорватії, готувалась така зустріч і з установою з Румунії. Багато було анонсовано спільних заходів, першим з яких був фольклорний фестиваль «Пасхальні зустрічі».
Наразі ми підлаштовуємось під умови, які нам диктує час. Виставкова зала «Імпасто» знайомить з митцями та їх творами у онлайн (сторінка на ФБ), репетиції танцювального колективу проводились на відкритому повітрі, партитури для учасників музичних колективів розсилались по «Вайберу», як і уроки школи юного актора. Показ кінофільмів проводився у амфітеатрі парку Перені.
– Вам довелося працювати в новому «коронавірусному» форматі. Які проекти, вважаєте, вдалося зреалізувати?
– Позаяк масові заходи заборонено до кінця року, то і результати репетиційних занять не можемо дати на розсуд глядачів. А з нового – наприклад, вийшло в світ інформаційно-рекламне видання «8 родзинок м. Виноградів». Воно складається з восьми розділів на 24 сторінках повноколірного друку: коротка історія, знакові події, що вплинули на розвиток і становлення міста; видатні особистості, життя та діяльність яких пов’язані з містом; пам’ятки архітектури національного та місцевого значення; сакральні споруди; унікальні та самобутні пам’ятники, представники флори і фауни, більшість з яких занесена у Червону книгу України; вісім характерних рецептів страв місцевої кухні; атракції, цікаві для відвідування туристами. Окремо розміщено рекламну інформацію про партнерів, завдяки яким і реалізували друк видання, за що їм усім щира подяка!
Зараз працюємо над черговим відеопривітанням, тепер уже до Новорічних свят. Ведеться робота по запису народних автентичних пісень з музичним супроводом та запис авторських пісень. Виникає потреба у організації професійної студії звукозапису, адже саме в цей час актуальним є участь у он-лайн конкурсах. Сучасні технології розвиваються так стрімко, що наявність такої студії – неминуча потреба і вона абсолютно посильна для Виноградова. Чому наші талановиті виконавці змушені їхати в сусідні райони, щоб зробити запис, коли таку базу можна створити тут?
– Ви спробували у теплу пору організувати виставкову акцію виноробів. Результатом задоволені?
– Так, як альтернатива Фестивалю виноробів і виноградарів, мною була запропонована інша форма організації промоції. Домовились з правлінням ринку, підготували лист від міського голови, і організували виставку винограду та виноробної продукції. Спочатку по четвергам, потім домовились і щонеділі. Ми спробували, і у нас вийшло. Зараз між виноробами йде обговорення систематичності та дислокації виставки.
– Як Ви уявляєте існування сфери розваг (концерти, виставки, роботу закладів культури і т.п.) у подальші часи, в умовах пандемії й переформатування адміністративних кордонів?
– «В умовах епідемії» і «при переформатуванні адміністративних кордонів» це різні речі. «В умовах епідемії» ми продовжуємо роботу, як я вже казав вище – більше уваги буде приділятись індивідуальним заняттям та заняттям он-лайн, репетиції на свіжому повітрі…
А створення ОТГ дає змогу переформатуватись закладам культури під громаду, а не під систему. Адже утримувати колективи та персонал буде громада, а не держава, і завдання перед культпрацівниками будуть ставити громадяни. А вже керівник закладу чи установи повинен доказувати необхідність, раціональність та перспективу тої чи іншої посади, функції чи напрямку. Скажімо, за підтримки міських депутатів на розроблену мною «Програму підтримки діяльності творчих колективів…» постійно виділялись кошти, що дало можливість втілювати різні ідеї та проекти в життя. Є розробки й на перспективу і вони, сподіваюся, будуть підтримані. Адже, якщо працювати для людей, для громади то і люди оцінять Вашу роботу.

Василь Горват