ОСНОВНИМ СВОЇМ ОБОВ’ЯЗКОМ ІВАН ЛЕНЬО ВВАЖАЄ ДОПОМАГАТИ ОДНОСЕЛЬЦЯМ

Свого часу на Виноградівщині діяло кілька заводів з виготовлення цегли. Зараз залишився лише один. Найвитривалішим виявилося ТОВ «Шаланківське +», яке очолює депутат райради Іван ЛЕНЬО. Сам він розпочинав свій трудовий шлях на цьому підприємстві у 15-річному віці простим працівником, пройшовши всі сходинки виробничої діяльності, у 2001 році очолив підприємство. Тож з власного досвіду знає всі плюси та мінуси цієї галузі. Як зараз, у ці непрості часи, вдається тримати підприємство на плаву? Забезпечуючи робочими місцями односельців, що зміг для них зробити керівник з депутатської трибуни? На ці та інші питання нам і відповів І. І. Леньо.

– Іване Івановичу, для організації цегельної справи, перш за все, потрібно поклопотатися про кар’єр з глиною. У Вас він є?
– Дійсно, процес виготовлення цегли досить складний і багатоетапний. Починається все з глини, яка видобувається в кар’єрі відкритим способом. Для отримання права на її використання, необхідно отримати спеціальну ліцензію від Держкомітету природних ресурсів. Дозвіл на експлуатацію кар’єру нам видали на 20 років. Та для цього протягом кількох років доводилося оббивати пороги кабінетів чиновників як у Виноградові, Ужгороді, так і в Києві, витратити чимало грошей. Весь зібраний пакет документів пройшов 11 комісій, отримали дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та техніки… На жаль, недосконалість законодавчої бази призводить до безглуздої бюрократичної тяганини. Адже для того, аби працював завод, потрібно зібрати 26 дозволів різних інстанцій. А потім з усіх цих інстанцій приходять перевірки. Тож і виходить, що директор займається не виробництвом, а  спілкуванням з інспекторами. Це гальмує і сам процес виробництва. Слава Богу, торік поставили мораторій на перевірки. Це відразу відобразилося на обсягах виробництва, а, отже, і на зарплаті працівників.
– Які обсяги виробництва цегли на вашому підприємстві? Чи рентабельним є її виготовлення?
– За місяць ми виготовляємо 300-400 тисяч цеглин. Та продуктивність праці безпосередньо пов’язана із кількістю замовлень як державних, так і приватних підприємств та населення. Випускаємо продукцію марки 75 та 100, бо ж ділимо цеглу на середню та вищу категорії. Раніше населення купувало і браковану цеглу за нижчу ціну, та зараз часи змінилися. Всім потрібен лише якісний товар. Тому брак використовуємо для підсипки дороги на кар’єр. Цінова політика дуже цікава. Місяць назад одна цегла з минулорічного сирцю коштувала 2 грн., рівно стільки, скільки і одно яйце. А вкладена праця взагалі не підлягає ніякому порівнянню. Бо ж через скільки рук проходить ота цеглина, доки її можна вважати готовою для будівництва. Продавати дорожче не можемо, бо тоді на ринку ми станемо неконкурентними. Та й закупівельна спроможність у населення значно зменшилася. Все ж таки люди будуються і замовлення у нас є. На сьогоднішній час – півмільйона цеглин. Тому сезон можемо розпочинати спокійно. Торік також була хороша реалізація.
– Якщо раніше наші діди та батьки будували оселі саманні та цегляні, зараз неабиякою популярністю користуються блоки, мовляв – швидше і дешевше. Та чи має переваги Ваш будматеріал, наскільки він є екологічно якіснішим?
– Щодо собівартості, то можу сміливо сказати, що шлакоблоки – дешевші, бо в мене також стоїть апарат для їх виготовлення. Хотів започаткувати паралельне виробництво, але змінив плани. Поясню чому? Шлакоблоки неможливо віднести до екологічно чистих матеріалів. Навіть навпаки – дуже велика ймовірність, що шлакоблочні стіни при нагріванні (влітку – зовні від сонця, а взимку через зовнішнє опалення) будуть виділяти шкідливі речовини. Проживаючи в такій оселі, чоловіки після 40 років втрачають чоловічу силу, у жінок після 35 часто болить голова, поперек тощо, діти безперестанку хворіють. Небезпечними для нашого здоров’я є стіни із саману, цегли, цегляних блоків та піно-блоків.
– Ви не тільки підприємець, а й депутат районної ради, до того протягом трьох каденцій були сільським депутатом у Шаланках. Це неабияке свідчення поваги та довіри односельців. Якими питаннями переймаєтеся і що, будучи депутатом, зробили для свого села?
– Тричі мене обирали депутатом сільської ради на трьох різних вулицях, де я жив: спочатку в матері, потім – у тещі, а згодом і на своїй вулиці, де збудував хоту і зараз проживаю. Вчетверте був членом виконкому. А от в районну раду пішов як господарник, аби мати змогу вирішувати багато важливих для села питань. За фахом будівельник, входжу до складу комісії з питань промисловості, будівництва, архітектури, транспорту і зв’язку. Але відверто зізнаюся: у політиці я розчарувався. Можливо, просто потрапив у це русло не в той час. Бо часом, на жаль, політичні протистояння переважають над елементарними потребами громади. Якщо колектив єдиний, згуртований, можна багато чого досягнути.  Будучи депутатом сільради, більше зробив для села, як тепер. Проте радий, що саме в районній раді познайомився з багатьма хорошими депутатами – порядними, розумними людьми. Із Шаланок у райраді три депутати – я, Еден Албок та Йосип Борто. Найболючішими питаннями для нас є поганий стан доріг та відсутність каси «Ощадбанку». Я особисто взяв під опіку дітей-інвалідів до 14-річного віку, котрих у нашому селі є 16. По можливості допомагаю сільській амбулаторії та дитсадку. Та основним своїм депутатським обов’язком вважаю допомагати людям. Приходять переважно за консультацією куди з тими чи іншими питаннями звернутися, допомогти заповнити бланки, адже село угорськомовне. Радує те, що у нашому селі ніколи не було «пустого» сільського голови: кожен зробив щось для села. Проте зараз і в країні не найкращі часи. Тож щиро вірю, що все у нас налагодиться і люди матимуть соціальний захист та достойну зарплатню за свою роботу.


Розмовляла Наталія КОБАЛЬ

comments powered by HyperComments