Бог дарував їм потрійне щастя

image

Степана Барзула багато хто добре знає як мудрого керівника та грамотного фахівця, адже він – головний ветеринарний лікар району. Чоловік перейняв фах від свого хрещеного, здобув освіту у Львівській ветеринарній академії. Ветеринарну службу в районі він очолює з 2008 року. Наразі створено Держпромспоживслужбу (об’єднали ветеринарну та санітарну служби), тож після реформування тепер Степан Степанович виконує обов’язки начальника управління. Та мало хто знає, що він, разом з дружиною Світланою Іванівною разом виховують трійко чудових синочків. Здавалося б, звичайна, по сучасних мірках, багатодітна сім’я. Та ні, зовсім незвичайні, бо дітки у них особливі – Бог дарував їм потрійне щастя в один день – Артемчика (він був вагою 1.700 кг), Богданчика (2.100 кг.) і Степанчика (1.950 кг.). Очі променяться особливою ніжністю і любов’ю, коли батько розповідає про своїх трійнят. Степан Степанович залюбки поділився з нами особливостями характерів та звичками і захопленнями своїх соколят.
– Я сам родом з Фанчикова, та одружився у Підвиноградів, де і проживаємо разом з батьками дружини та її бабусею. І це дуже добре, адже вони залюбки допомагають нам доглядати за хлопчиками. Коли вини тільки народилися (пологи були в Угорщині, в Ніретьгазі), навіть старенька бабуся завжди загойдувала правнуків, вкладаючи спати. Бо ж на трьох треба було і три пари рук. Дружина дуже втомлювалася з ними, майже не висиплялася. Навіть няню мали – двоюрідна сестра жінки допомагала доглядати за дітьми. Бо то одразу трьом треба було і підгузки міняти, і з пляшечки годувати (материнського молока не було)…Тепер вони ходять в садочок, де з ними займаються, навіть в «Розумашки» їх щотижня привозимо, аби перед школою (восени йдуть в перший клас) вони були більш підготовленими, оскільки тут з ними і вчаться, й іноземну мову вивчають, і розвиваючі гімнастичні вправи виконують… Вихователі нам кажуть, що хлопчики у нас слухняні. Та коли вони приходять додому – всю нерозтрачену за день енергію виплескують вмить. Тільки й встигай за ними дивитися, аби, бува, чогось не натворили… Що-що, а бешкетувати у них виходить якнайкраще. Та сила їх у єдності – один без одного жити не можуть. Хоч і має кожен свій характер та вподобання, проте завжди стараються робити все разом. – розповідає С. Барзул. – Діти ростуть і потребують, аби їм приділяти багато уваги, вчити, виховувати, прививати любов до всього оточуючого, аби виросли гідними людьми. Тепер дуже важливо не упустити момент в їх вихованні.  Тварин вони люблять всі, та в Артемчика особливий хист до курей, кішок, собак, свиней. Йому цікаво чим їх годують, як лікують. Певне – буде ветеринаром. Богданчик більш спортивний, він любить йти зі мною на футбол. Проте кожен має свій м’яч. Степанчик більш домашній. Якщо їдемо кудись на екскурсію, приміром – на оленячу ферму в Хуст чи в звіринець, він проситься залишитися вдома з бабусею, а якщо і піде з нами, то йому це швидко набридає. Залюбки допомагають мамі замішувати тісто, ліпити вареники та пельмені, або ж тістечка робити. Кожен має свою вудочку і стільчики і ми на вихідні йдемо разом на рибалку. А з мамою часто йдуть до лісу по гриби або просто помилуватися красою природи, відпочити. Для них дуже важливо, щоб були разом. Всі троє пізно лягають і рано встають. А от в їжі вибагливі, бо кожен має свій смак. Так само і в одязі – кожен вибирає вбрання улюбленого кольору. Ми їх балуємо, коли прихожу з роботи, щодня чекають гостинці. У їх вихованні керуємося принципом: дітей потрібно огортати турботою та любов’ю, щоб вони виросли добрими людьми. Важливу роль грає і духовне виховання. Ходимо з ними до церкви, у садочку їх навчили гарну молитву, тож вони моляться щовечора.  
На моє прохання, пригадати якісь особливі моменти з життя хлопчиків, Степан Степанович відповів: «Насправді особливими є моменти, коли на свята в садочку вони троє стають разом і по черзі читають віршики. Так, на 8 березня, коли розповідали віршики про маму, співали пісеньку про те, як сильно її люблять, у всіх на очах були сльози. Мама – особлива людина в житті дітей, трійнята без неї жити не можуть. Батько каже, що вони – «мамині хлопці». А якщо діти люблять батьків і шанують їх, то виростуть порядними людьми. Тож, дай, Бог їм доброго здоров’я.
Наталія Кобаль