Допомагають нам і дорослі, і діти

Я нещодавно повернулся з Праги, де провідувала свого внука, який все ще лікується у військовому госпіталі. Поділюся деякими враженнями, які справила на мене чужа держава. Поки за вікном автобуса було світло, я звернула увагу, що в Словакії, через яку проїжджали, ніде біля подвір’я не побачите квітів одні дерева і десь там якісь зелені кущі. Цей факт викликав гордість за наших жінок — мало біля якого обійстя у нас не ростуть осінні жоржини, хризантеми, півники, нічні красуні. Зате приємно вразили впорядковані кладовища — буквально всі надгробки одинакові, не громіздкі, як у нас, і не виділяються за принципом багач-бідняк. До того ж, всі закриті плитами, на яких лежать одинокі віночки. Не дуже багато квітів і в самій Празі — Київ куди розмаїтіший і гарніший у своїй неповторній барвистій красі.
Та це просто один зайвий зараз штрих, що спав на думку. Їздила ж я у своїй біді. І поки щодня навідувалася до лікарні, на мій рахунок у Виноградівському відділенні Приватбанку надійшов грошовий переказ від благодійного фонду «Виноградів» – його волонтери на День міста збирали у скриньки кошти на лікування мого внука Ростіка. Спасибі їм за це. Користуючись нагодою, хочу також подякувати голові ветеранської організації із Фанчикова Мальвіні Пігор – вона звернулася до спільноти «Матері в молитві» та греко-католицької громади, а також до парафіян православної і римо-католицької церков, які зібрали нам свої пожертви. У Новоселиці завдяки активістці Марті Богаш нам передали пожертви від вірян греко-католицької та православної громад. Окрема вдячність подружжю Силенків з Нового Села, які власноруч змайстрували і виставили скриньку для збору коштів на АЗС «Маркет-Плюс» у селищі Вилок. Материнське спасибі учням 7-а класу Олешницької школи, які в перший день навчання зібрали гроші на зцілення Ростислава.
Гривня до гривні — і вже маємо дві. Дві та ще дві — це вже чотири. Так збираємо кошти на лікування і реабілітацію. Повірте: їх треба не тисячі — мільйони (маємо на руках рахунки).
Зауважу: досі я вважала, що народилася достатньо сильною, аби самій справлятися із різними проблемами. Та от сталася ситуація, коли я сама не можу її осилити. Я нікого не звинувачую, не переношу свій біль на когось чужого, ще ніби й не впала у депресію, я просто шукаю вихід із непосильного для мене становища. І щиро дякую всім людям, які мене розуміють, які мене підтримують і словом, і ділом. Не знаю, що робила би без вашої допомоги, без людського милосердя. А сьогодні вкотре переконуюся, що разом ми — сила.
Мальвіна САВИНЕЦЬ,
жителька м. Виноградова

[miniorange_social_sharing]