Емоції – на полотні, «живі» квіти – у вишуканих прикрасах

Вона родом із Сваляви. До нашого міста Вікторія Тайпс (псевдонім Вульф) переїхала два роки тому, бо звідси її чоловік. Молоде подружжя – справжня творча сім’я, адже Едік – музикант (грає в гурті «Чаламада»), а Віка – викладач-живописець і майстер прикрас. Виросла мисткиня у родині, де переважно були медики, – бабуся і дідусь шановані в Сваляві лікарі, мама з тіткою теж обрали цю професію, за ними слідом пішов і молодший брат. А ось тато свого часу вирішив бути інженером, то ж не дивно, що і донці не перечив обирати професію по душі.
У дівчинки з самого дитинства був потяг до малювання. У школі оформляла куточки і стіннівки, брала участь у різноманітних виставках. Батьки віддали її у Свалявську школу мистецтв, де пощастило займатися з чудовим викладачем Мар’яною Мишко. Педагог не тільки прививала їм з подружкою любов до образотворчого мистецтва, а й розвивала їх талант. Саме вона стала прикладом для наслідування, давала влучні настанови не лише як художник, а й виховувала бути людьми. «Ми бігали не тільки на свої заняття, а п’ять разів на тиждень ходили до школи, бо нам було дуже цікаво. В результаті, Мар’яна Михайлівна так влучно нас спрямувала, що ми обидві обрали творчі професії: я закінчила Закарпатську академію мистецтв і обрала живопис, а подруга – дизайнером», – розповідає Вікторія.
Ще під час навчання викладачі відкрили одну важливу особливість у почерку художниці – вона справжній графік. Навіть, коли малює фарбами, картини виходять дуже графічними, побудованими на ритмах та лініях. Вона полюбляє малювати олівцем і вугіллям, але найбільша любов художниці – акварель. «Хтось, можливо, скаже, що це техніка дитяча, адже з дитинства діти малюють акварельними фарбами. Насправді ж ця техніка дуже складна, нею потрібно довго оволодівати, щоб досягти справжньої майстерності», – зізнається художниця.
Вона завжди дуже прискіпливо відноситься до своїх картин і вважає, що лише одна з 10 акварельних робіт може вийти вдалою та заслуговує, щоб бути виставленою на огляд шанувальникам образотворчого мистецтва. На її думку з олійними фарбами працювати легше, адже завжди можна підправити похибку, на відміну від акварелі. Викладач Роман Пилип, котрий допомагав їй з дипломною роботою, вдало підмітив, що Вікторія художник одного дня, адже її техніка дуже експресивна та емоційна, яка не терпить повільності, а задум одразу має бути виплеснутий на полотні.
В її доробку понад сотня картин, але тільки одиниці виставлялися на виставках. Шанувальники образотворчого мистецтва нашого міста вперше познайомилися з творчістю Віки в 2016 році на виставці у галереї «Імпасто», яку презентував образотворчий відділ ДШМ ім. Б. Бартока, де вона тоді працювала. Потім посипалися запрошення з обласного центру, і вже у трьох галереях, зокрема, «Диптих», «Ужгород» і галереї архітектури та побуту вона мала можливість презентувати свої роботи. До персональної виставки, вважає, ще не доросла, бо це дуже відповідально, а головне – має бути певний багаж професійних полотен.
Крім того, що Вікторія малює, вона вже два роки займається виготовленням екоприкрас з ювелірної (епоксидної) смоли з вкрапленням рослин – квітів, листочків тощо. Наразі проект «Омела» – це основна діяльність Вікторії Тайпс, а живопис тільки хобі для душі. Вона вибирається на одиночні пленери в знайомі з дитинства місця і в тиші творить. Саме тоді виходять найкращі картини, якими, на її думку, можна поділитися з іншими.
«Я карпатська дівчина, тому природа для мене – це своєрідний культ, який шаную, поважаю і обожнюю. Ми з чоловіком навіть весілля святкували у гірському пансіонаті, де було по-особливому затишно, душевно і гармонійно. Впевнена, що ніколи не перестану оспівувати красу нашого краю, велич Карпат, якими милуюся щодня. Не розумію людей, для яких все це є звичною буденністю. Я теж виросла біля свалявських пагорбів і прадавніх лісів, бачила їх багато разів, але кожен раз по-новому вони мене дивують, заворожують і захоплюють. Тут щоразу заряджаюся силою і енергією, надихаюся чарами нашої карпатської землі. Завжди маю із собою частинку улюбленого місця – залитий у смолі шматочок кори старого бука, що став моїм талісманом, який щодня оберігає», – розповідає Віка.
Починати будь-що нове завжди складно, адже не одразу все задумане вдало виходить. Але, хто не помиляється, той нічого не робить. Саме методом проб і помилок мисткиня дійшла у роботі з епоксидною смолою до ювелірної витонченості. Свої вироби спочатку дарувала подругам і знайомим, котрі були першими критиками, поціновувачами і моделями. Зараз її «живі» прикраси – кулони, сережки, персні користуються великою популярністю. Вона відкрила свій онлайн-магазинчик, де втілює у виробах не лише власні задуми, а й ідеї своїх клієнтів. До прикладу, хтось замовляє прикрасу з певними квітками або наречена на згадку хоче залишити собі трояндочку з весільного букета – все це майстерно заливається у форму або нашаровується епоксидною смолою і виходить неймовірно оригінальна прикраса. Її роботи вже мають у своїх скриньках не лише українські модниці, а й пані за кордоном, одній з яких вже за 90 років. А їхні схвальні відгуки та отримане задоволення є найкращою мотивацією і стимулом для подальшої роботи. «Можу сказати, що вже багато чого вмію, але є ще чому повчитися, щоб освоїти нові техніки і вміти використовувати різноманітний природній матеріал, який нас оточує. Бо природа – це справжній бездонний колодязь для творчості і натхнення, а я лише підмайстер, котрий обрамляє її витвори у своєрідну канву»,– підсумувала Вікторія Тайпс.
Любов ТОКАЧ

[miniorange_social_sharing]