З живописом і піснею крокує по життю,абоБарвиста осінь його життя

Павло Кутлан – напрочуд різногранна особистість. Він – один із найвідоміших сучасних художників-реалістів, які увічнюють на полотні надзвичайну красу рідної природи. До того ж Павло Антонович є учасником двох хорів, що діють при міському будинку культури: хору ветеранів війни і праці (керівник Віктор Марушка) та працівників культури і любителів хорового співу (Тетяна Гудачок).
– Моїми вчителями були Андрій Коцка, Йосип Бокшай, Гаврило Глюк, Василь Свида та багато видатних художників, котрі вже відійшли за земну межу. Взірцем для мене є художники Закарпатської школи живопису. Та найпершим моїм вчителем був мій стрий Степан Кутлан, який зачарував мене живописом з дитячих літ. Тоді ще у Фанчикові протікала Мала Тиса і стрий дуже любив її малювати, а я – спостерігати за його творчістю. Спочатку я навчався в Ужгороді, потім в інституті у Москві. А от свій трудовий шлях розпочав на сільгоспбазі, де я перефарбовував меблі. Довелося мені бути і малярем, і кочегаром. Навіть під час служби в армії мав свою майстерню, де малював агітаційні плакати, вивіски, панно тощо, і дембельські альбоми розмальовував. Повернувшись додому, працював у побутовому комбінаті разом із покійним Миколою Горонгозо із Шаланок. Разом з ним ми єдині з Виноградівщини щороку їздили на обласні пленери, які тривали по місяцю. Потім я влаштувався на завод сантехвиробів, де пропрацював 14 років художником-оформлювачем, також малював там передовиків виробництва. Відтак працював у побутовому комбінаті. Тоді ми з Горонгозо влаштовували виставки у Виноградові, везли свої картини на виставки в Ужгород та Київ. Згодом до нас приєднався Микола Ігнатик, котрий працював художником-оформлювачем на взуттєвій фабриці. Потім Герман Розентал запросив мене працювати на керамічний завод, де я пропрацював 14 років головним художником. Загалом у мене 43 роки трудового стажу, – розповідає Павло Антонович. – Творчість не полишав ніколи, проте найбільше почав малювати після виходу на пенсію. Зізнаюся, що з роками у мене до творчості виробилася залежність. Кожен день починається з майстерні, тут заспокоююсь, зосереджуюсь в гармонії з природою і мистецтвом. Для художника дуже важливо мати свій почерк, щоб його картини були впізнавані споміж інших. Віддаю перевагу натуральному живопису. Найбільше полюбляю малювати пейзажі, проте є в моїй колекції і натюрморти та портрети. Осінь – моя улюблена пора, адже вона найбагатша різноманіттям кольорів. Люблю і літо попри те, що всі відтінки зелених кольорів найважче передати, його красу легко відтворити, змішуючи різні кольори, різні відтінки зеленого.
У його майстерні вдома більше сотні картин. А скільки їх намалював за своє життя – і не порахувати. Каже, що останнім часом люди купляють набагато менше картин, як раніше: 1-2 на місяць, а недавно реалізовував більше десяти… Багато картин Павла Кутлана за кордоном, зокрема в Угорщині, де кілька років тому він організовував виставку. До слова, в Угорщині у Павла Антоновича є родина, його двоюрідний брат – відомий художник-графік Ондраш Кутлан.
Після виходу на пенсію життя не закінчується, а навпаки – починається новий відлік часу енергійного, динамічного та насиченого. Підтвердженням цього є наш сьогоднішній герой.
– Ще під час роботи на пластмасовому заводі у нас був чоловічий вокальний квартет, а потім на керамічному заводі у був гарний великий хор. Ми багато виступали, у нас є багато фотографій, навіть кіно про нас знімали… Коли я вже був на пенсії, Іван Кішпешта запропонував мені співати з ними у хорі ветеранів. Керував цим хором, так як і хором працівників культури та любителів хорового співу, Віктор Марушка. Почувши, що в мене хороший голос, запропонував співати одразу в обох хорах. Співаю тенором, маю 100% слух. Ми багато їздимо з концертними програмами. А нещодавно на дні села в Оноці делегати з Румунії запросили нас до себе в гості. Хор живе на сцені. Піснею ми спілкуємось із глядачами, заряджаючи себе і їх позитивним настроєм. Пісні і картини – сенс мого життя, це – моя душа, – ділиться своїми враженнями  вокаліст і художник.
Для комунікабельної людини Павла Кутлана дуже важливим є живе спілкування з людьми. Саме цю його життєву потребу забезпечують колеги по сцені в обох хорах, котрі стали його вірними друзями. Наш сьогоднішній герой є реальним втіленням життєвої мудрості: «Талановита людина таловито в усьому». Енергії йому та довголіття.
Наталія Кобаль