Добрі починання знаходять однодумців

580343_w_300

Коли у нашій державі був мир, ми щодня обговорювали теми телепередач чи нову машину сусіда, переймалися тільки  власними проблемами. Сьогодні думки і теми для обговорення інші. Бо тепер на нашій землі війна. Не в Сирії, не в Іраку, а у нас, на Вкраїні. На власній землі. І хоч вибухи та постріли лунають далеко на Сході, але там наші діти. Наші сини  і чоловіки, які взяли до рук зброю, щоб захистити наш з вами спокій. І їм так потрібна наша підтримка і допомога.
В ці  непрості часи я стала волонтером, записалася чергувати в офіс Руху підтримки закарпатських військових – Виноградів. Не я одна  — таких нас є понад 20 чоловік. Жінки і чоловіки, молоді і сиві. Ті, хто в міру своїх сил і можливостей прагне допомогти землякам, які знаходяться на передовій лінії фронту. Всі думки, помисли і молитви їх рідних і друзів саме про солдатів, щоб були живі-здорові і якомога швидше з перемогою повернулися додому. Тут, у тилу, чимало людей намагаються підтримати бійців — хто як може. Хтось — коштами, хтось зібраними в саду яблуками, інші — шматком сала чи ще якимось гостинцем. Шириться рух волонтерства, в який вливаються жителі багатьох сіл і селищ Виноградівщини. Я наведу приклади тільки за ті дні листопада, в які довелося чергувати мені. 12 числа в офіс прийшов високий чорнявий чоловік, приніс 27 пачок кавового напою. Про себе сказав скромно: «Я Славік, мене тут вже знають». Того ж дня навідалася молода пара, принесла 500 гривень. «Назвіть себе, хто ви», — попросила я. «Запишіть це  від мами Агнети Товт, вона живе по вул. Достоєвського у Виноградові», —  відповів хлопчина. І додав: «Там воює мій тато». 18 листопада поріг переступив житель Олешника Володимир Данканич, приніс новий теплий військовий бушлат, а Володимир Черничко з Вилка поставив на стіл 200 гривень. 26 листопада працівники бухгалтерії райвідділу освіти підвезли багато продуктів харчування, речей, батарейок тощо, мене того дня також порадували  теліжанки: Йолана Борка отримала пенсію і передала 50 гривень, стільки ж – Марія Савчинець із Великої Копані, а Катерина Марушка з Підвиноградова занесла 200 гривень (члени міського жіночого товариства й раніше передавали на потреби солдатів кошти, але я називаю тільки тих, хто навідався в штаб у дні мого чергування).
Трапляється, в офіс приходять люди і питають, що потрібно нашим солдатам. А все, що потрібно людині: теплі  речі, взуття, шкарпетки, тільняшки, бушлати, рукавиці, засоби особистої гігієни, одноразові бритви, зубні щітки і пасти, мило, різноманітні медикаменти, особливо противірусні, супи швидкого приготування, печиво, згущонка,  фонарики, батарейки, креми для взуття… Повний перелік необхідного можна дізнатися, навідавшись у офіс руху по вул. Шевченка, 36 у Виноградові — тут щодня, крім неділі, з 12 до 15 годин чергують волонтери.
Від їх імені  я хочу подякувати всім добрим людям, хто у важку хвилину став фундатором людяності нації. Адже поки є люди, які піклуються і допомагають іншим, доти ті кляті москалі нас не зламають. Саме так казали й ті солдати, які 10 днів тому повернулися зі Сходу у військову частину Виноградова. Ми  зустрічали їх з квітами і прапорами. Бо вони — наші захисники, там вони  — воїни, тут — чиїсь сини і батьки, чоловіки і брати, кохані. Згадайте: були втомлені, виснажені, неголені, але яким щастям світилися їх очі. Вони дома, з своїми рідними і близькими.  Від цієї зустрічі й досі щемить серце. Ми, волонтери, спілкуючися з ними, зрозуміли: у всіх величезне бажання дати достойну відсіч ворогу та скоріше завершити цю війну.
Я прошу всіх, хто читає ці рядки, пройнятися батьківським співчуттям до наших солдатів, які воюють на Сході. Не чекайте, поки їм допоможе держава, а давайте разом подбаймо про те, щоб там, у окопах, під кулями, їм було тепло і затишно. Як кажуть на Закарпатті — з миру по нитці…


Мальвіна Савинець,
заступник голови райорганізації ветеранів
м. Виноградів

comments powered by HyperComments