А МАТИ-ГЕРОЇНЯ ПИШАЄТЬСЯ СВОЇМ БАГАТСТВОМ

86-річна виноградівка, багатодітна мати Магдалина Михайлівна Логойда тішиться і пишається своїм багатством – 10 дітьми, 25 внуками і 32 правнуками. Хтось у її віці сидить удома або пересувається з паличкою, а вона ще й зараз подорожує до Угорщини, де в Фегердьормоті живе її подруга та кума. Буває, поїде Магдалина Михайлівна до неї в гості та ще й працювати на городі їй допомагає.«Я не можу вдома сидіти, хіба ланцюгами прив’язали б мене, проте розірвала би будь-які пута, аби тільки бути в русі», – каже довгожителька.
Вона народилася 26 травня 1931 року. Була старшою дитиною в багатодітній сім’ї. Тож до праці звикла змалку, адже була першою маминою помічницею. Роботящу дівчину вподобали собі багато хлопців. І хоч юна красуня була з бідної сім’ї, але її прихильності добивалося стільки юнаків, як пальців на руках.
– Так, замолоду я була струнка і красива, як артистка, – розповідала Магдалина Михайлівна. – Віддалася до дуже порядної сім’ї – заміж вийшла в 20 років за Павла Логойду. Хату звели, разом зростили дітей і прожили пліч-о-пліч 63 роки. Впродовж 11 років я народила 10 дітей: Катерину, Степана, Олександра, Йосипа, Розалію, Івана, Еллу, Анжеліку, Павла і Магдалину. А коли народила десяту дитину, мене запросили до Москви і вручили мені золоту медаль «Мати-героїня».
Вже в 14 років з великими кошиками, наповненими  яблуками чи полуницями, вона вирушала до Солотвина чи Буштина. З часом її шлях пролягав у далекий світ – до Москви, Риги, Талліна та в інші міста неосяжного Радянського Союзу. Звідти привозила, бувало, рис, перець та інші дефіцитні на той час товари. Вдача була супутницею всіх її далеких подорожей, а вона щиро раділа, що бодай і нелегко, але забезпечує добробут своєї багатодітної сім’ї. Благо, чоловік (нині покійний) у всьому підтримував дружину. Бувало, вона вирушала в далеку поїздку з товаром, а він і їсти міг приготувати, і дітей покупати, і ще й тісто вмів замісити. А її енергії вистачало на все – і на роботу та сім’ю, і на господарку та подорожі з важким товаром – аби тільки усе на благо родини.
«У чому секрет Вашої енергії та довголіття?», – питаю я Магдалину Михайлівну. «Повірте, рух – це дійсно запорука здоров’я та довголіття. Все своє життя я постійно в русі, завжди в роботі. І навіть коли сяду перед телеекраном (дуже люблю новини, цікавлюся політикою), то вже через деякий час не можу всидіти, повсякчас знаходжу собі якусь роботу. Так, я напрочуд енергійна і дуже люблю працювати. А коли у мене немає роботи, вирушаю з дому – чи до магазину, чи до подруги, чи до дітей йду».
Одного разу довгожительку сильно боліла нога і діти радили їй йти до лікаря. Проте до медиків вона не зверталася (крім пологів). Ось і тоді сама вилікувалася – освячена вода з Почаївського монастиря та молитви допомогли їй.
– Я тільки Богу вірю – і Він щедро благословляє мене, – вела свою розповідь Мати-героїня. – Навіть уночі прокидаюся і молюся Господу. Тільки-но подумаю про Бога, а в очах сльози. Люблю допомагати бідним та ходити до церкви. Йду до храму щонеділі, буває, і в будні. Без церкви і молитви я не можу жити. А скільки вже подруг, моїх ровесниць відійшли за земну межу…
Так із вірою та Божою благодаттю Магдалина Михайлівна й живе. А Господь дарує їй довгий вік і добре здоров’я. Не нарікає старенька й на пам’ять – і досі оживають в її спогадах і дитинство, і шкільні роки, і юність. А щодо їжі, яку споживає довгожителька, то вона каже, що їсть мало, але полюбляє смачні і поживні страви. Вип’є, буває, трохи й спиртних напоїв (вина чи горілки), але завжди в міру. А вона, попри свій вік, ще й гарно виглядає і навіть за зачіскою стежить (аби й волосся пофарбоване було, і завивка вчасно зроблена).
Пишається, що у її внуків по 4-5 діток. Сподівається, що якщо поживе ще хоч декілька років, то буде в неї 40, а може, й 50 правнуків. Тішиться своєю великою родиною. «Якби ви знали, як я радію, коли до моєї хати сходяться діти, внуки і правнуки. Щоправда, в один день вони не приїжджають – не вмістилися б усі ні в хаті, ні за святковим столом», – з радісним блиском в очах розповідала Мати-берегиня. Тож провідують стареньку по черзі, і всі поспішають до неї з подарунками і гостинцями – віддячують рідній людині за працю невтомних рук, за любов, турботу і підтримку, якою вона огортає всю свою велику родину.
Ганна КОБАЛЬ