І улюблена робота, і доля – одна на двох

was

Який шлях доля готує кожній людині – не знає ніхто. Життя інколи підносить свої неочікувані сюрпризи і неймовірні повороти. До прикладу, як у родині подружжя Степана та Ганни ВАШ, у яких них не лише одна на двох доля, а й улюблена  професія.

Він ще з малих літ полюбив спорт. Як тільки випадав вільний час, біг на стадіон, щоб поганяти м’яча з хлопчаками-однолітками. Займався й іншими видами спорту – волейболом, баскетболом, а перевагу віддав усе ж таки легкій атлетиці. Став першорозрядником з цього виду спорту, був чемпіоном району та неодноразово займав призові місця на обласних змаганнях. У 1976 році закінчив міську 8 школу і за рекомендацією своїх педагогів-тренерів вирішив обрати професію вчителя фізичного виховання та тренера з легкої атлетики. Він із легкістю вступив до Кам’янець-Подільського державного педінституту.
Тут він зустрів і свою другу половинку. Саме це місто, яке знаходиться на карті посередині між Закарпаттям і донецьким Маріуполем (звідти дружина родом), поєднало їхні долі. Ганна Володимирівна кандидат у майстри спорту з плавання. У 1979 році вони одружилися, а потім на світи з’явився їх первісток. Постало питання, де родина мешкатиме. Але вихід знайшовся сам по собі – спочатку чоловіка призвали до армії, а потім він залишився на контрактну службу. Це була далека Архангельська область, а саме аеродром Плесецьк – відоме місце у ті часи. Молодій родині запропонували і хороші умови проживання, і головне – роботу для дружини. Саме тут, вважає Степан Ваш, закладався основний фундамент їхньої сім’ї. Він служив і заочно закінчив вуз. Коли ж, як каже, підходив до кінця контракт, вже був підготовлений своєрідний грунт для повернення додому. Бо інше місце ніж рідний Виноградів для проживання не уявляв, адже саме тут його коріння. Тож із 1986 року родина мешкає в нашому місті. Працювали обоє вчителям фізвиховання. А потім почалися важкі часи – початок 90-х, коли зарплату не платили місяцями або замість грошей продукти харчування видавали. «То були найгірші часи. У нас двоє малих дітей, а ми обоє вчителі. Розраховували тільки на себе. Так склалися життєві обставини, що довелося шукати іншу роботу – спортивний костюм змінити на спецівку, а диплом про вищу освіту сховати в шухляду. В числі перших працював у сусідній Угорщині, благо мовою володію досконало. На цілих 12 років утворилася «прогалина» в трудовій книжці. Але в той момент про це не думав. Головне було – родину забезпечити», – ділиться Степан Ваш. Він ні про що не шкодує, адже  благополуччя рідних для нього завжди на першому плані. Зате сини отримали достойну освіту (до слова, один із них обрав професію батьків). Сьогодні вони вже мають свої родини, а на радість дідусеві з бабусею підростають улюблені внуки.
Дружина розпочала свою трудову діяльність у Вербовецькій школі. Цьогоріч у неї ювілей – 30 років трудового стажу у цьому колективі. Ганні Володимирівні – прекрасному педагогу неодноразово пропонували перейти працювати у місто, але вона відмовилася. Крім цього, вона ще навчала плаванню діток у колишньому дитбудинку «Берізка» і дуже шкодує, що прекрасний басейн не працює. Адже заняття плаванням дуже корисні для розвитку кожної дитини.
З 2002 року Степан Йосипович знову повернувся на роботу до школи. Наразі він веде уроки фізичного виховання у Виноградівській гімназії. Його вихованці переважно учні старших класів. На уроки до вчителя-тренера школярі йдуть охоче і з радістю. Саме це вважає педагог найвища оцінка його праці. На жаль, каже, що сьогодні діти в нас дуже фізично слабенькі. В цьому не лише гаджети винні, а й екологія, соціальне становище. На його думку, головне для уроку фізкультури, щоб дитині, котра по 7-8 уроків сидить за партою, дати можливість порухатися, а не заставляти здавати якісь неймовірні нормативи. Ті ж, хто хоче більш серйозно займатися спортом, мають можливість це робити завдяки позашкільній освіті, заняттям у ДЮСШ. «Не потрібно з дітей «соки вижимати». Адже в класі різні учні є, на відміну від груп ДЮСШ, де вони підібрані за медичними показниками і з якими можна працювати на результат. А в наших умовах урок фізкультури – це свого роду розвантажувальне заняття у важкому робочому дні школяра. У наших дітей дуже мало рухової активності, адже батьки насамперед хочуть, не спортсменів, а щоб вони отримали освіту. Тому ми стараємося робити все, аби уроки були цікавими, проводити їх в ігровій формі, де 99 відсотків дітей беруть участь. Навіть ті, що в спецгрупі або звільнені не можуть втриматися, бо цікаво. Тож, у помірних дозах і під особистим контролем дозволяю їм позайматися з іншими», – каже вчитель.
Його вихованці демонструють хороші результати і на легкоатлетичних змаганнях, і на баскетбольних та волейбольних баталіях. Збірні гімназії неодноразово були призерами і переможцями районних та обласних змагань. Минулого року його учень Іванко Роман став чемпіоном області зі штовхання ядра. Особливо відзначив учитель Василя Старосту, Роксолану Королевич, Ніну Логутову. Серед його вихованок і наша відома фото-модель Дар’я Міненко, яка була чемпіонкою області зі стрибків у висоту, а також Владислава Гречка, котра має успіхи на подіумах. Двоє учнів обрали професію наставника – Артур Завадський ще навчається, а Михайло Кеш уже працює вчителем у міській першій  школі.
Має талановитих дітей серед своїх вихованців і Ганна Володимирівна. Але їй дуже прикро, що в районі немає можливості учням займатися плаванням та гімнастикою. А для того, щоб допомогти дитині проявитися, інколи доводиться імпровізувати. Завдяки такому «раціоналізаторському» підходу минулого року її вихованка Кінга Кіш зайняла 3 місце в області зі штовхання ядра.
За своїх учнів їм обом ніколи не доводиться червоніти, адже всі, хто в них навчався, добре фізично підготовлені. Та й у їхній родині спорт – це культ. Тож кожний день обов’язково розпочинається із ранкової зарядки, щоб підтримувати спортивну форму і відповідати тому фаху, якому присвятили життя.
Любов ТОКАЧ