ПАМ’ЯТЬ ПРО ПОДВИГ

Минулого тижня офіс Руху підтримки закарпатських військових — Виноградів «переселявся» у нове приміщення. Відтепер ми знаходимося на другому поверсі в адмінприміщенні редакції газети «Новини Виноградівщини». Переносити речі і дерев’яні стелажі, збивати їх по-новому допомагав давній друг волонтерів, АТОшник Саша Ласьков. Приніс із собою інструменти — і за якусь мить полиці були збиті. Між тим чоловік розповідав про те, як йому вже не один рік воюється на Сході, чим відрізняється нинішній солдатський дух із тим, яким він був чотири роки тому. Найголовніше, казав Сашко, уберегти кожну людину, особливо молодих вояків, які ще не досконало знають тактику будь-якого бою. До речі, приїжджаючи додому, військовослужбовець завжди навідується на цвинтар до полеглих земляків, схиляє голову в пошані. Ніколи і ніхто з них не буде забутий — впевнений чоловік.
…Підполковник Борис Середа з початком військових дій на Сході виконував завдання з охорони ділянки державного кордону з РФ у Сумській області. Загинув 30 квітня 2014 року на автодорозі Глухів-Путивль-Суми поблизу села Піски. За офіційною версією службовий автомобіль з трьома прикордонниками та військовим потрапив у ДТП. У Троснику залишилися дружина і син.
…Коли Україна опинилася у стані неоголошеної війни, 19-річний Станіслав Кіш з Оноку без вагань подався на передову. А вже 3 серпня 2014-го поблизу села Георгіївка на Луганщині його вибрало безсмертя. У колоні, яка рухалася на бойове завдання і потрапила під обстріл ворожих самохідних артилерійських установок, юнак прийняв на себе шквальний вогонь розірваних снарядів, затулив собою побратимів, отримав численні поранення, несумісні з життям. Мама так і не дочекалася живим єдиного сина.
…Микола Будз із Чорнотисова на Схід пішов у 50 років і протягом трьох місяців під позивним «Яхад» воював на Донеччині, був командиром другого взводу другої роти та диверсійно-розвідувальної групи 128-ої окремої бригади. 23 листопада 2014 року його взвод потрапив під обстріл у ході операції з прикриття відходу та ротації механізованого батальйону. Отримав осколкове поранення в груди, прооперований у Харківському шпиталі, але наступного дня увечері помер. Залишилася дружина і двоє синів.
… Городянин Адальберт Ковач через декілька днів мав дочекатися ротації. Не судилося. У ніч на 26 січня 2015 року в бою за опорний пункт «Валєра» поблизу села Санжарівка на Донеччині відбивав наступ ворожих танків. І хоч українські військові й відбили атаку, знищили значну кількість живої сили противника, взяли в полон водія-механіка, та все ж у цьому бою, на жаль, загинуло 7 захисників опорного пункту, серед них і 36-річний Адальберт – батько двох малельких дітей.
…Олександр Леврінц із Фанчикова також загинув у бою за цю висоту. На день раніше – 25 січня 2015 року. Тіло воїна було знайдено волонтерами у Дніпропетровську за експертизою ДНК. Похований аж 16 вересня 2015-го.
…9 лютого 2015 року військовослужбовці 128-ої бригади їхали на вантажівці з міста Артемівська на Донеччині до Дебальцева і потрапили під обстріл. Згодом вантажівку було знайдемо, а про військових відомостей не було. Наприкінці лютого тіло 22-річного Василя Білака з Дротинців упізнано лише за даними ДНК серед загиблих, вивезених до Дніпра.
…Роман Совлич із Фанчикова, котрий так любив військову справу, зник безвісти того ж дня, 9 лютого, коли ЗИЛ попав під обстріл біля села Логвиново на Донеччині. Тіло механіка-водія довго не могли знайти. Та в рідне село він повернувся героєм. Поховали його 5 березня 2015 року.
… 18 лютого 2015 року сержант Віктор Маркусь із Вербовця разом з іншими військовими виходив із Дебальцева. Біля того ж села Логвинове їх машину підірвали терористи. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Та у березні був упізнаний серед загиблих українських воїнів. 13 березня захисника провели в останню путь. Сиротами залишилися три дочки.
… Віктор Афанасьєв із Вилка боронив Майдан, з початку військових дій на Сході пішов добровольцем до армії, служив за контрактом у Дніпропетровському повітряно-десантному батальйоні. Він зробив 10 стрибків із парашутом, будучи водієм БМП був контужений. Сепаратисти вирахували за допомогою дрона його машину і підпалили, вона згоріла разом із документами, але хлопець вижив. Та 28 квітня поблизу Зайцевого противник застосував гранатомети і стрілецьку зброю, внаслідок бойових дій загинув військовослужбовець однієї з бригад. Згодом з’ясувалося, що це був Віктор: 4 травня 2017 року содата поховали з належними почестями у Виноградові.
…Влітку 2017-го у ВПУ-34 м. Виноградова надійшла приголомшлива звістка: в зоні АТО загинув їх випускник Золтан Балаж. Рік перед тим він підписав контракт зі Збройними силами і пішов воювати у складі 2-го гірсько-піхотного батальйону 128-ої окремої гірсько-піхотної закарпатської бригади. На той час його донечці не виповнилося й року. У вівторок 18 липня наш земляк ніс бойове чергування у районі Зайцевого. Ворог обстріляв позиції наших бійців, осколки від протитанкового снаряду влучили 22-річному воїну прямісінько у серце.
Наведені дані — із щойно виданої книги «Пам’ять про подвиг», яка створювалася впродовж 2015-2017 років із ініціативи регіональної ради лідерів учнівського самоврядування закладів профтехосвіти Закарпаття і стала результатом широкомасштабної пошукової роботи учнів для вшанування пам’яті героїв-земляків, загиблих на той час на Сході України в боротьбі за її свободу та єдність. Перегортаючи сторінки і вдивляючись у очі тих, кого вже немає, на мить задумуємося про те, що на момент написання книги було 74 загиблих закарпатців, а на даний час їх уже понад сотня. І не про всіх виноградівців тут є відомості — книга буде перевидаватися, до неї буде внесено дані про нових героїв, які, на жаль, поповнили список полеглих. Це не просто суха статистика, про кожного загиблого спогади збирали і описували їх учні Виноградівського профтехучилища — Віктор Шпак, Сніжанна Щадей, Яна Кочіш, Станіслав Демко, Іван Худа, Діана Герді, Неля Савко, Валерія Тростянецька, Тетяна Соболева, Таїсія Пилип. А тепер порахуйте членів родин загиблих, їх друзів, знайомих і ви отримаєте в підсумку тисячі закарпатців, причетних до відстоювання незалежності та єдності держави. Зверніть увагу: серед загиблих є не лише українці, а й етнічні росіяни, угорці, грузини, для яких Україна стала рідною, заради якої вони й померли. Хочу щиро подякувати заступнику директора ВПУ-34 Світлані Іванівні Міндак, яка розгорнула серед учнів пошукову роботу по збору даних і належного вшанування пам’яті загиблих земляків. Результатом  їх роботи та  роботи ровесників із всього Закарпаття і є це видання, що стало своєрідною Книгою Пам’яті, написаної учнями. Додам: книга видана на кошти, зароблені самими студентами під час проведення акції “Скринька добрих справ” та на благодійні пожертви небайдужих. І так хочеться вірити, що у скорботному списку загиблих нарешті буде поставлена завершальна крапка.
Мальвіна САВИНЕЦЬ,
волонтер

[miniorange_social_sharing]