ДЕРЕВ’ЯНІ ДИВА ВІД ІВАНА ГЕЦКА

На подвір’ї державного підприємства «Виноградівське лісове господарство» не можна не звернути увагу на дерев’яну скульптуру «лісовика». Живий погляд, виразна фігура… Автором цього дотепного й талановитого мистецтва є художник Іван Гецко.
Живописець отримав ґрунтовну художню освіту спочатку в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, потім у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва. Понад 40 років він інтенсивно працює як автор олійних картин, як іконописець, різьбяр, проте досі так і не презентував персональну виставку своїх робіт, хоч це була б найочікуваніша подія для тих, хто знає його серйозну, високопрофесійну творчість.
Він народився у мальовничому селі Онок. Його хрещеним батьком (і в буквальному, і переносному сенсі) є відомий і титулований митець Іван Бровді. Саме приклад батичка вгніздив у його свідомість хвилюючу мрію – стати справжнім художником. Іван з дитинства любив малювати – вовків, ведмедів у лісі, вершників, природу… Але перші серйозні уроки малювання виявилися несподівано важкими. Готувати його до вступу в Ужгородське училище став відданий своїй справі педагог сільської школи Іван Гудачок. Іван Іванович давав змальовувати зовсім не те, що уявляла дитяча фантазія, а одноманітні горщики, вази, кубики і, кожного разу, треба було відображати відтінки, точність ліній відповідно до законів перспективи.
Але терпіння й праця дали результат – Іван вступив до училища прикладного мистецтва, де працювали відомі на Закарпатті майстри – Шандор Петкі, Василь Свида, Іван Гарапко… Потім був Львів, де Іван пройшов підготовку як керамік. З 1983 року почав працювати на Виноградівському промкомбінаті головним художником, очолював творчий колектив, який видавав «на гора» і тиражовану продукцію, і виконання замовлень. Це був особливо поблажливий для художника час, згадує Іван Гецко, – пленери, на які навіть виплачували відрядження, а інколи виділяли транспорт, і були хороші заробітки. Здавалося, так буде завжди, але у 90-х роках економічна криза поклала хрест на виробництві і на сподіваннях кращих часів.
Тоді виживали, хто як міг, – міняли професію, йшли продавати на базар, виїжджали на заробітки. Для Івана Гецка справжнім порятунком стали творчі табори в Угорщині. Туди його запросили шаланківські скульптори – брати Повліни. На цих таборах збирають талановитих художників, скульпторів, різьбярів, дають всі можливості творити, оплачують проживання й харчування. Художники у свою чергу дарують організаторам два свої витвори, а решту робіт мають можливість продати за хорошу ціну. На тлі українського безгрошів’я, це був навіть дуже непоганий заробіток. Кожного року закарпатців запрошували в табори, організовані по всій Угорщині. Минуло відтоді багато часу, але ці роботи, в тому числі й Іванові, досі прикрашають села й містечка сусідньої країни.
Але, врешті, настав той момент, коли творчість Івана Гецка стала потрібною й удома. На початку століття у селі Онок взялися зводити власну греко-католицьку церкву. Пожертву на її будівництво залишив благодійний християнський фонд «Церква в потребі» з Німеччини, священники із США Юлій Кубіні та Андрій Потокі, чиї батьки були вихідцями з Оноку. Коли постало питання про внутрішню оздобу храму, про виготовлення іконостасу, за це взявся Іван Гецко. Цю відповідальну роботу він завершив у 2004 році, а в серпні того ж року єпископ Андрій Потокі освятив іконостас. Бездоганна професійна робота, традиційний підхід у оформленні іконостасу викликав захоплення не лише земляків, але й інших церковних громад, які планували ставити іконостас у своїх храмах. Його запросили працювати в Кушницю, Драгово, Демічі у мальовниче село Лопухово. Це була одночасно творча і фізично виснажлива робота, зізнається художник. Але пропри це він встигав робити начерки, фотографувати навколишню природу, робити численні ескізи. Особливо яскрава природа згадує Іван Гецко була в селі Лопухово, звідки він привіз натхнення і творчі заготовки на тривалий час і на багато картин.
Попри масштабні замовлення Іван Гецко працює над виготовленням дерев’яних ікон, знову таки дерев’яних скульптур, які можна зустріти наприклад, на території санаторію «Теплиця», на базі відпочинку «Орлине гніздо», на подвір’ях ДП «Виноградівське лісове господарство», в селі Шаланки. А крім того, він не покидає й станковий живопис – працюючи в класичному традиційному стилі. Окремі зразки станкового живопису від Івана Гецка декому таланить побачити на районних фестивалях чи «збірних» виставках виноградівських колег. Як правило, роботи того ж дня знаходять свого покупця, який відразу впізнає рівень і ґрунтовну школу 60-річного художника.
А що ж із персональною виставкою? Іконостаси, туристично-рекреаційні майданчики тут і в Угорщині – це і є фактично та «персональна виставка», яку Іван Гецко пропонує на суд глядачів. Мабуть, інакше й не буде, оскільки міняти стиль та інтенсивність життя виноградівський митець не планує.

Василь Горват