Вихователь – справжня фея дитячих душ і сердець


Як важливо кожній людині знайти своє місце в житті. І не має значення, який фах вона обере. Головне, аби справа, якій присвятила себе, стала улюбленою, дала можливість проявити всі свої найкращі якості і здібності – душевність і любов. Адже вихователь – це для малечі і друга мама, і вчитель. Це людина, котра розуміє і приймає світ дитинства, щодня, ніби фея, поринає з дітьми у країну казки і фантазії. Сьогоднішня наша розповідь про людину, котра обрала професію вихователя і вже понад 30 років залишається їй вірною, спеціаліста вищої категорії міського дошкільного навчального закладу №8 Тетяну Олішкевич.
Батьки завжди радили доньці обирати професію до душі, давали цінні настанови і з самого дитинства прививали ставитися до людей лише з любов’ю та добром. Саме велика любов до дітей і бажання з ними працювати привели її до Ужгородського університету, куди вступила після закінчення школи. З 1986 року і по цей день працює у міському дитсадку №8, віддаючи дошкільнятам кожну частинку свого жіночого серця і неймовірне душевне тепло. Її життєвим кредо були і є слова, що до дитини завжди потрібно ставитися лише позитивно, якими керується в роботі. Професіоналізм вихователя і велика відповідальність за наше підростаюче покоління підтверджені присвоєною високою кваліфікаційною категорією.
За роки її професійної діяльності зі стін закладу вийшло багато вихованців, котрі не тільки виросли і стали хорошими людьми, а вже сьогодні приводять до улюбленої виховательки своїх власних дітей. Тетяну Миколаївну шанують батьки і поважають у колективі, яким успішно керує завідувачка Людмила Матій, як ініціативного, творчого вихователя, який застосовує різні форми роботи з дітьми, впроваджує передовий педагогічний досвід. У роботі вона використовує наочні матеріали, посібники, різноманітні бесіди, психологічні ігри, вправи на релаксацію, прививає український народний фольклор. А головне – вихователь вчить своїх підопічних бути патріотами своєї Батьківщини.
Вона безупинно може розповідати про свою малечу, яку щиро любить, розуміє своїх вихованців, як кажуть, розмовляє з ними на одній мові. «Дивлячись у розкриті дитячі очка, які ловлять кожне моє слово, мій погляд і жест, коли бачу їхній захват і очікування чогось нового, розумієш, що ти для них цілий всесвіт, що я потрібна їм, а вони мені. Ну як не любити цих чудових витончених дівчаток із заплетеними косичками і бешкетників хлопчаків?», –  каже вона.
Наразі в старшій групі Тетяна Олішкевич має 26 вихованців. Педагог підмітила таку тенденцію, що останнім часом у нас збільшилася народжуваність хлопчиків. Ось і в її групі 17 хлопчаків, а лише 9 дівчаток. Звичайно, це потребує від вихователя ще більшої відповідальності, витримки і працездатності. Допомагають у роботі колега, з якою працюють на пару, дуже професійний вихователь Ірина Попович, а також помічник вихователя Ганна Староста. Всі разом вони піклуються про малечу, вчать їх бути самостійними, чемними, проводять різноманітні заняття та розвивають найкращі їхні вміння. А діточки в них дуже талановиті. Цьому можна переконатися відвідавши будь-який захід, який проводиться в групі та в дитсадку. Вихованці виступають із піснями і танцями, декламують вірші, беруть участь у розвиваючих конкурсах. Вони щороку проводять свято «Золотої осені», «Родинне свято», до діточок із подарунками приходить Святий Миколай. Крім того, кожен раз у групі відзначають день народження вихованців із солодощами, поздоровленнями та хороводом «Коровай», в якому беруть участь і малюки, і вихователі. А нещодавно відбувся чудовий захід до річниці Незалежності України «Ми – діти українського роду». Провели свято до Дня знань і готуються до розваги «Дошкільнята». А, позаяк цей рік останній для вихованців у стінах рідного дитсадка, вже йде активна підготовка до випускного балу. Велику допомогу в організації і проведенні свят надають батьки. Вони тісно співпрацюють з вихователями, адже разом дбають про всебічний розвиток своїх малюків. А ще й охоче самі навчаються та радяться з педагогами, як краще виховувати дітей.
Але не лише в щоденних професійних клопотах проходить життя вихователя. Адже вдома на неї чекає ще й власне маленьке диво – внучок Сашко. З ним Тетяна Миколаївна забуває і про втому, і якісь негаразди, що миттєво відходять на другий план. Адже для жінки немає нічого кращого в житті, ніж відчувати себе потрібною і затребуваною, ділитися теплом своєї душі і серця з оточуючими, та кожного дня отримувати у винагороду щиру любов своїх вихованців.
Любов ТОКАЧ

 

 

[miniorange_social_sharing]