Зберігає вікові традиції

Споглядаючи на Великодні крашанки цієї напрочуд привітної жінки, мимоволі пригадується казка про курочку-рябу, яка знесла золоте яйце. І неспроста, адже на округлій основі Іда Адам вправно вимальовує різноманітні візерунки справжнім золотом. Берегиня народного промислу своїх предків залюбки поділилася з нами технологією писанкарства у Шаланках. Та спочатку трохи про майстриню.

У свої 55 років Іда Тіводорівна вже на пенсії. За плечима у жінки понад 30 років педагогічного стажу. Працювати з дітками, засівати в їх маленткі голівки зерна знань, вчитель початкових класів любить понад усе. Протягом семи років була заступником директора з виховної роботи. Та через сімейні обставини на заслужений відпочинок пішла за вислугою років. Тепер вдома доглядає за своїм найціннішим скарбом – внуками. Та й школу не покидає: час від часу навідується сюди з майстер-класами, навчаючи школяриків вимальовувати на звичайних яйцях незвичні традиційні візерунки.

– Малювати писанки я почала у 1980-му році, коли народилися мої доньки. Дуже гарно малювали писанки моя свекруха та її сестра, от вони мене і навчили. Справа в тім, що на другий день Великодня хлопці йдуть поливати дівчат парфумами і читають гарні віршики, а ті мають їм дати за це писанку. Тому і я малювала писанки, аби доньки мали що роздавати. Вони виросли, створили власні сім’ї, тепер крашанки разом малюємо вже для їх донечок. Та й, зізнаюсь, і мене приходять поливати колишні учні, кажуть: «Просто нам дуже ваші крашанки подобаються. Вони найгарніші». Хресникам та родичам даємо по 2 яйця, а хлопчикам із села – по одно. А от, коли ввечері приходять в гості вже дорослі поливальники, крашанки, як символ величного празника Христового Воскресіння неодмінно мають стояти на столі. Гості можуть взяти їх собі, – ділиться пасхальними обрядами свого села моя співрозмовниця.

– Для дітей варю яйця, а от на виставку – видуваю. На білій основі розтопленим воском вивожу орнамент. Потім акуратно ватним тампоном покриваю спеціальним порошком кольору золота. Витираю, і на воску золото залишається. Вимальовую переважно квіти (тюльпани, фіалки, піони, ромашки, гвоздики, троянди), виноград, листочки, дуже люблю малювати колоски пшениці, які символізують життя, віник – він чистить хату, зірочки, а також пишу «Христос Воскрес» чи «Зі святом», або ж ім’я дівчинки, котра даруватиме крашанку хлопчику. Всі ці візерунки споконвічно малювали наші бабусі. Звичайно, додаємо щось і нове, своє, доповнюючи традиційні старовинні візерунки. А от геометричні орнаменти у нашому писанкарстві не побутують, перевагу віддаємо природі. Популярними є і крашанки, зварені в лушпинні цибулі, візерунки на них також традиційно виводять воском, – розповідає Іда Тіводорівна.

Цю берегиню народних традицій добре знають не тільки в Україні, а і в сусідній Угорщині. Справа в тім, що свого часу вона з учнями їздила в Будапешт. Перед великими святами (Христовим Різдвом та Воскресінням) дітки показували тамтешнім школярам традиції свого села. І ось, якось напередодні Великодня, пані Іда вирішила, що було б добре провести їм і майстер-клас з малювання крашанок воском «по шаланківськи». Аудиторія залишилася зацікавленою та задоволеною. Згодом її запросили у Берегово і тут також багато хлопчиків та дівчаток з’юрбилося коло майстрині. А от малювання писанок у сільському дитсадку та школі в переддень величного свята – то для неї звичні річ. Хоч насправді легше малювати яйця вдома на кухні, коли є де розтопити воск, створені всі умови. На виїзді зробити це набагато важче, та коли є бажання, можливість можна знайти завжди.

Приємні спогади залишилися в пам’яті майстрині від минулорічної поїздки в Київ, де вона, разом з сусідкою Ідою Йоно представляли традиції писанкарства угорців Закарпаття. Головна мета для Іди Адам – зберегти звичаї та обряди предків, аби нащадки понесли їх у віки. Жінка щиро тішиться, коли бачить зацікавленість молоді. Каже, радо ділиться знаннями з молодими мамочками, котрі хочуть зробити крашанки для своїх діток. Деякі родичі та сусіди просять її намалювати кілька крашанок, аби оздобити ними кошик і освятити. Адже крашанка – це не просто розмальоване куряче яйце, а символ вічності. Тож хай невмирущими будуть народні традиції, звичаї та обряди так само, як вічною є милість воскреслого Ісуса і наші щирі до нього віра та любов.

Наталія Кобаль