Допомагати іншим – їх життєве кредо

12322633_1052473234805174_5608319093009494300_o

На жаль, часом суворі реалії життя вносять свої корективи, кардинально змінюючи долю. Проте, в будь- якій ситуації, головне – не впадати у відчай. Сьогоднішня наша розповідь про молоду сім’ю, котра, не зважаючи на власні труднощі, ще й займається благодійністю. Нікіта і Аліса Сальнікові приїхали до Виноградова з міста Краснодон Луганської області, рятуючи від війни маленьку донечку. Там залишили власну квартиру, бізнес. На той час тут уже жили їхні друзі Олександр та Анастасія Алатарцеві. Вони і допомогли молодій сім’ї адаптуватися на новому місці. Зараз Сальнікові є активістами благодійного фонду «Закарпатський будинок милосердя». Беруть участь у всіх культурно-масових заходах, створюючи на свята казку для малечі.    
Аліса за фахом бухгалтер, та зараз вона доглядає 2-річну Алінку, яка з’явилася на світ вже у Виноградові. П’ятирічна Лєра ходить у дитсадок №8 і хвалиться, що скоро піде до школи. А от голова родини, здобувши вищу освіту за спеціальністю «інженер-спеціаліст по організації перевозок на автотранспорті», працював торговим агентом в одному з підприємств Хуста, зараз чоловік знову безробітний.
– Влітку 2014 року, коли почалися масштабні обстріли, ми взяли дві сумки легкого одягу і поїхали в Київ. Планували лише на 2 тижні, доки вдома все не заспокоїться, а з’ясувалося – назавжди. У столиці ми прожили місяць. До Виноградова приїхали без грошей, тож «кочували» в друзів. Коли знайшов роботу – зняли квартиру. У нас нема постійного місця проживання. Загалом ми не переселенці, а біженці. Оскільки переселенці продають своє житло і у новому місті купують інше. А ми все своє покинули і приїхали в нікуди. Та ми не скаржимось, головне, що тут – мирно, спокійно. Хоч і самим не легко, намагаємось допомагати іншим. Особливо опікуємося обділеними долею дітьми. Благодійність – це наша стихія, в якій почуваємося комфортно, – розповідає Нікіта. – Там, на Луганщині, залишилися наші батьки, для них важко залишити свій рідний дім і виїхати на чужинну. І нам, молодим, не легко в чужому місті адаптуватися. Основна складність у Виноградові – знайти житло. Хоча і в самопроголошеній ЛНР живеться зараз складно. Ці прикордонні окуповані населені пункти наче відрізані від світу. У магазинах продуктів майже нема, а ціни – просто космічні.
Керівник благодійного фонду Анастасія Алатарцева каже, що Нікіта – майстер на всі руки. Технічне забезпечення святкових ранків і вечорів – це його робота. Любить майструвати. До всього ще й грає на гітарі. А от Аліса артистично виконує будь-яку роль в розважальній програмі. Молода російськомовна сім’я за два з половиною роки перебування у нашому місті вже навчилися розуміти місцевий діалект. Будуючи плани на майбутнє, вони ще не знають, де будуть жити і працювати. Проте впевнені в одному – у ЛНР не повернуться…
Наталія Кобаль